Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

Третю зустріч з адвокатом Нільсом Б’юрманом було скасовано, перенесено і нарешті призначено на ту саму п’ятницю, але о п’ятій годині. Під час попередніх візитів Лісбет Саландер зустрічала жінка років п’ятдесяти п’яти, від якої пахло мускусом, вона виконувала в офісі роль секретаря. Цього разу робочий день співробітниці вже закінчився, а від адвоката Б’юрмана пахло спиртним. Він жестом звелів Саландер сісти в крісло для відвідувачів, а сам і далі з байдужим виглядом гортав папери, поки, здавалося, раптом не згадав про її присутність.

Відбувся новий допит. Цього разу він розпитував Лісбет Саландер про її сексуальне життя, яке вона твердо вважала своєю особистою справою і взагалі ні з ким обговорювати не мала наміру.

Після закінчення візиту Лісбет Саландер зрозуміла, що повелася неправильно. Спершу вона мовчала, ухиляючись від його запитань; він витлумачив це як соромливість, відсталість або бажання щось приховати і став витягувати з неї відповіді. Саландер переконалася, що він не відстане, і почала видавати небагатослівні і невинні репліки, які, як їй здавалося, відповідали її психологічній характеристиці. Вона згадала Маґнуса, якого змалювала як свого ровесника, захопленого програміста за фахом: він поводився з нею по-джентльменськи, водив у кіно й іноді лягав з нею в ліжко. Маґнус був чистісінькою вигадкою, яка в міру її розповіді знаходила все нові барви, але Б’юрман використав його як привід для того, щоб протягом наступної години детально розбиратися в сексуальному житті підопічної.

— Як часто ви займаєтеся сексом?

— Коли-не-коли.

— Хто буває ініціатором — ти чи він?

— Я.

— Ви використовуєте презервативи?

— Звісно. — Вона чула про СНІД.

— Якій позі ти віддаєш перевагу?

— Ну, зазвичай на спині.

— Ти любиш оральний секс?

— Ой, заждіть хвилинку…

— Ти коли-небудь займалася анальним сексом?

— Ні, мене не дуже тішить, коли трахають в зад, — але, чорт візьми, вам-то що до того?

Це був єдиний раз, коли вона скипіла в товаристві Б'юрмана. Усвідомлюючи, що знати про це йому не слід, вона втупила очі в підлогу, щоб не виказати своїх почуттів. Коли вона знову подивилася на адвоката, що сидів по той бік письмового столу, він посміхався. Лісбет Саландер тут же зрозуміла, що в її житті настають рішучі і неприємні зміни.

Вона покинула адвоката Б’юрмана з почуттям огиди. До такого повороту вона виявилася не готова. Пальмґренові ніколи б на думку не спало запитувати про подібне, зате він завжди охоче йшов назустріч, якщо їй було потрібно щось обговорити. Щоправда, така потреба виникала в неї рідко.

Б’юрман із самого початку був її головним болем, але тепер вона усвідомила, що він почав перетворюватися на серйозну проблему.

Розділ 11

Субота, 1 лютого — вівторок, 18 лютого

В суботу, поки не кінчився короткий зимовий день, Мікаель і Еріка пішли на прогулянку повз маленьку гавань дорогою, що вела до господарства Естергорд. Хоч Мікаель і прожив у Хедебю місяць, він раніше ніколи не ходив у глиб острова: холод і часті сніговії не викликали бажання до подібних вилазок. Але субота видалася ясною і приємною, ніби разом з Ерікою в Норрланд прийшла перша провість близької весни. Було всього п’ять градусів морозу, але розчищену дорогу облямовували метрової висоти замети. Минувши рибальські хатки, подорожні відразу опинилися в густому ялиновому лісі. Мікаеля вразило, наскільки вищою і неприступнішою виявилася зблизька гора Сьодерберґет, що височіла над хатками, ніж це здавалося із селища. На мить він задумався про те, скільки разів Харієт Ванґер гралася тут у дитинстві, але потім викинув це з голови. За кілька кілометрів ліс раптом кінчився і стежка вперлася в огорожу, за якою починалася територія господарства Естергорд. Мікаель і Еріка побачили білий дерев’яний будинок і велику темно-червону будівлю обори. Вирішивши на хутір не заходити, вони повернули і тим же шляхом подалися назад.

Коли вони проходили повз в’їзд до садиби Ванґерів, Хенрік став дуже стукати у вікно на другому поверсі і наполегливо махати рукою, запрошуючи їх зайти. Мікаель і Еріка переглянулися.

— Хочеш познайомитися з легендою промисловості? — спитав Мікаель.

— А він кусається?

— По суботах ні.

Хенрік Ванґер зустрів їх на порозі кабінету і потиснув гостям руки.

— Я вас знаю. Ви, напевне, фрекен Берґер, — сказав він замість вітання. — Мікаель і словом не обмовився про те, що ви збираєтеся навідати Хедебю.

Одним з головних достоїнств Еріки була її дивовижна здатність з ходу зав’язувати дружні стосунки буквально з ким завгодно. Мікаелю доводилося спостерігати, як вона спрямовувала свою чарівливість на п’ятилітніх хлопчиків і ті через п’ять хвилин вже були готові кинути задля неї рідну матір. Старенькі за вісімдесят, схоже, не були винятком. Через дві хвилини Еріка з Хенріком Ванґером, геть забувши про Мікаеля, теревенили так, ніби знали одне одного з дитинства — ну, враховуючи різницю у віці, принаймні з дитинства Еріки.

Для початку Еріка заходилася безсоромно лаяти Хенріка Ванґера за те, що той заманив у глухомань її відповідального редактора. Старий відповів, що, наскільки він зрозумів з різних повідомлень у пресі, вона його вже звільнила, а як ні, то, можливо, саме час звільнити редакцію від баласту. Зробивши театральну паузу, Еріка обдумувала це твердження і критично роздивлялася Мікаеля. У будь-якому разі, заявив Хенрік Ванґер, тимчасове прилучення до сільського життя, очевидно, піде молодому Блумквістові на користь. Проти цього Еріка не заперечувала.

Хвилин п’ять вони в найуїдливіших висловах обговорювали його вади. Мікаель відкинувся в кріслі, прикидаючись скривдженим, проте по-справжньому спохмурнів, лише коли Еріка видала кілька завуальованих двозначних зауважень, які могли стосуватися його мінусів як журналіста, але з таким же успіхом натякати на деяку неповноцінність у сексуальному відношенні. Хенрік Ванґер реготав, закинувши голову.

Мікаель був вражений; ніколи раніше він не бачив Хенріка Ванґера таким невимушеним і розслабленим. Тепер легко було уявити Хенріка на п’ятдесят — хай навіть на тридцять — років молодшим, і Мікаель подумав, що той був, мабуть, привабливим чоловіком, який зачаровував і приваблював жінок. А проте він так і не одружився знову. Жінки на його шляху, безперечно, траплялися, однак він ось уже майже півстоліття залишався холостяком.

Ковтнувши кави, Мікаель знову нашорошив вуха: розмова раптом зробилася серйозною і перейшла на справи «Міленіуму».

— Я дізнався від Мікаеля, що у вас виникли проблеми з журналом.

Еріка покосилася на Мікаеля.

— Ні, він не обговорював зі мною службових справ, але треба бути сліпим і глухим, щоб не зрозуміти, що ваш журнал, як і концерн «Ванґер», доживає