Читати книгу - "Знаменитий детектив Блюмквіст"

Однак, добре зваживши, вирішила, що не може ж вона довіку відмовитися від Прерій, найкращого місця розваг. Чи надворі весна, чи осінь, чи літо, чи зима, а в Преріях завше цікаво, завше повно розмаїтих можливостей. Якщо відмовитись від Прерій, то вже хоч і в монастир іти.

— Я піду з вами, — мовила вона після короткої внутрішньої боротьби. — Коли я не пересилю себе тепер, то довіку всього боятимусь.

І другого дня Білі Троянди повставали на диво рано, щоб їх не застукали вороги, як вони шукатимуть мапу. Про всяк випадок Єва-Лотта нікому вдома не призналася, куди йде. Вона тихенько вийшла через садок і прилучилася до Андерса й Калле, що вже добру хвилю чекали на неї.

Прерії виявилися зовсім не такими жахливими, як собі гадала Єва-Лотта. Там було тихо й спокійно, як завше, в повітрі шугали, весело щебечучи, ластівки. Садиба здавалася майже привітною, наче то був не понурий занедбаний порожній будинок, а оселя, що її мешканці ще не зовсім прокинулися зі сну. Небавом у ній повідчиняються навстіж вікна, на вранішньому вітрі колихатимуться фіранки, покої гомонітимуть веселими голосами, а з кухні долинатиме приємний брязкіт, що передує сніданкові. Справді, тут анітрохи не було чого боятися.

Та як вони зайшли в двері, їх зустрів той самий порожній дім. Дім, по кутках засотаний павутиною, з обідраними шпалерами й потрісканими шибками. І нічиїх веселих голосів, звісно, не лунало там, крім їхніх власних.

«О білі свині, шукайте в тій хатині!» — закликав їх ватажок Червоних Троянд, і вони пильно взялися шукати, їм довго довелося нишпорити, бо в будинку було багато покоїв і закапелків, та врешті їхня праця завершилась успіхом — як і розраховували Червоні Троянди. Бо цього разу Сікстен поклав собі хитрістю завдати ворогам остаточної поразки.

Знайдений папірець справді зображав мапу, і з неї не важко було вичитати, що то план поштаревої садиби. Ось будинок, ось гараж, ось прибудова, геть усе, а одне місце обведене кружальцем із написом: «Копайте тут!»

— Хоч там що, а Червоні Троянди не вельми кмітливі, — сказав Андерс, вивчивши мапу.

— Авжеж, не дуже вигадливі, — погодився Калле. — Таке й дитина зрозуміє, аж соромно за них. Ну, то підемо копати, чи що?

Еге ж, треба було йти копати, але спершу вони хотіли ще щось зробити. Ні Андерс, ні Калле не були коло Садиби від тієї пам'ятної середи. Відтоді, як їх завернув дядько Б'єрк. А тепер їх посіла нездорова цікавість: чому б не поглянути на те місце, коли вже вони тут!

— Тільки без мене, — твердо сказала Єва-Лотта.

Вона краще помре, ніж ще раз піде на ту стежку в ліщинових кущах. Та як Андерс і Калле мають бажання, вона їх не тримає. Вона залишиться в Садибі, тільки щоб потім хлопці зайшли по неї.

— Гаразд, ми вернемось хвилин за десять, — сказав Калле.

І вони пішли.

Залишившись сама, Єва-Лотта заходилася опоряджати покої. Подумки вона вмеблювала весь будинок і заселила його великою багатодітною родиною. Бо ж Єва-Лотта була одиначка, і ніщо їй так не подобалось, як малі діти.

Ось тут їдальня, уявляла собі Єва-Лотта. Посередині стіл. Родина така велика, що ледве вміщається коло нього. Кристер і Кристіна зчинили бійку, і їх випроваджено до дитячої кімнати. Бертіль іще такий малий, що мусить сидіти на високому дитячому стільчику, аби досягти до столу. Мама годує його. Лишенько, як він обляпався! Он старша сестра Ліліан, вона така вродлива, має чорні коси й темні очі, а ввечері вона влаштовує бенкет. Тут, у вітальні. Стоятиме під люстрою у білій шовковій сукні та блискатиме очима.

Єва-Лотта заблискала очима: вона була старша сестра Ліліан.

Якраз нині з Упсали приїжджає старший брат Клас, він здав свої екзамени. Господар такий радий, що стоїть біля вікна й виглядає надвір, чекаючи на сина.

Єва-Лотта поважно надимає живіт і стає господарем, що біля вікна виглядає свого сина.

І диви — син уже йде. Такий гарний, хоч міг би бути трішки молодший.

Минула довга хвилина, поки Єва-Лотта з уявного світу вернулася до дійсності й збагнула, що то не старший брат Клас ступає сягнистими швидкими кроками, а живий-живісінький чоловік. Єва-Лотта засміялася про себе. А що, якби вона взяла та й гукнула йому: «Привіт, Класе!»

Ось він звів очі й помітив її у вікні. Він здригнувся, той старший брат Клас, очевидно, йому зовсім не сподобалося, що господар стоїть і дивиться на нього. Він зразу пішов швидше. Куди швидше.

Але раптом зупинився й повернув назад. Еге ж, повернув назад!

Проте Єва-Лотта не хотіла більше йому заважати. Вона пішла собі до їдальні поглянути, чи Бертіль уже впорався з кашею. Ще не впорався, і старша сестра Ліліан трішки йому допомогла. Вона так пильно годувала дитину, що навіть не почула, як відчинилися двері. 1 аж скрикнула з подиву, коли, звівши очі, побачила, що до покою зайшов старший брат Клас.

— Доброго ранку, — привітався він — той старший брат Клас, чи хто там іще.

— Доброго ранку, — відповіла Єва-Лотта.

— Мені здалося, що я побачив у вікні одну свою знайому, — сказав старший брат Клас.

— Ні, то ви мене бачили, — спокійно відповіла Єва-Лотта.

Він пильно подивився на неї.

— А хіба ми ніколи не зустрічалися? — спитав він.

Єва-Лотта похитала головою.

— Ні, я не пригадую, щоб коли вас бачила.

«Я впізнаю його серед тисячі людей», — заявила була Єва-Лотта. Але тоді вона не знала, як може змінитися той, хто поголить вуса й коротко постриже свого довгого чуба. Крім того, чоловік, що трапився їй тоді на стежці й назавше закарбувався в пам'яті, вбраний був у темно-зелені габардинові штани, і вона не могла уявити собі його в іншому одязі. А старший брат Клас був у сірому, в дрібну крапку костюмі.

Якийсь час він дивився на неї неспокійними очима, а тоді спитав:

— А як же тебе звати, панночко?

— Єва-Лотта Лісандер, — відповіла Єва-Лотта. Старший брат Клас кивнув головою і собі сказав:

— Єва-Лотта Лісандер.

Єва-Лотта й гадки не мала, як їй пощастило, що вона не впізнала старшого брата Класа. Навіть убивця без потреби не стане кривдити дитини. Але той чоловік поклав собі будь-що виплутатися з біди. Він знав, що якась дівчинка, на ймення Єва-Лотта Лісандер, може його занапастити, і ладен був піти на все, аби не допустити до такого. І ось вона стоїть перед ним, та Єва-Лотта Лісандер! Він міг заприсягтися, що впізнав її, тільки-но вгледів у вікні її