Читати книгу - "Історія України-Руси. До року 1340"

12) В гл. III.

13) Печатка ся заховала ся в фраґментах на грамотї 1316 р. і 1325 р., майже цїла на грамотї 1327, зовсїм цїла на грамотах 1334 і 1335 (про сї грамоти див. прим. 11). Фотоґрафічне факсімілє всїх їх, разом з грамотами, має вийти в збірнику петерб. академії. Печатка з грам. 1335 р. була видана в Oesterreichische Monarchie in Wort und Bild, Galizien, і у Пєкосїньского Pieczęcie polskie wieków średnich (Sprawozdania komisyi do hist. sztuki т. V) яко печатка Юрия-Болєслава. Було б пожадано, аби на підставі тих кількох відтисків, більше або меньше збитих, хтось задав собі труду з можливою докладністю відреставрувати так сказати б ідеальний рисунок Юрия та вказав його залежність від західнїх взірцїв і індівідуальні відміни; се могло б дати нам цїкавий культурний документ.

14) Длуґош III c. 43; Длуґош умістив сю звістку під р. 1309, а смерть Юрия у нього стоїть під р. 1308. Се одначе це не перешкода: в сїй другій, а так само і в першій датї могла бути помилка; могла буля бути вислана й за пізно — коли Юрий уже вмер, а папа ще того не знав. Імя адресата упущено — так могло бути і в копії тої булї, яку мав Длуґош.

15) Про сю записку в прим. 10.

16) Житиє Петра митрополита в Степенній Книзї І. 410. На сю характеристику звертаю особливу увагу читача супроти досить розповсюдненого в польській лїтературі погляду, що Казимир вивів Галичину з тяжкої кормиги й занепаду під татарською зверхністю та „podniósł jej znaczenieę do tego stanowiska, na jakiem się na długie wieki przed tym, nawet za największego blasku swej samoistności nie znajdowała (Прохаска).

17) Грамота ся теж не використана відповідно в дотеперішнїй науковій лїтературі Галичини; ориґінальний текст її видрукований був в Codex diplomaticus Brandenburgensis, ed. Riedel, I (1838), потім в Kodeks dyplomatyczny Wielkopolski II ч. 976, реґеста її подана була ще в Описанію рукописей Румянцевскаго музеума c. 801.

18) pro nostrisque nepotibus Russie principibus.

19) Лїтературу див. в прим. 12.

20) Ся ріжниця в титулї має своє значіннє — так Юрий-Болєслав титулуєть ся все або князем Руси або і волинським і галицьким, нїколи — самим волинським. Що правда, на печатцї Юрия Львовича ми читали титули короля Руси і князя волинського, але в сїй ріжницї титулів короля і князя мабуть і лежить причина такого титуловання.

21) В новійшій науковій лїтературі уважали Льва луцьким князем нпр. Стаднїцкий (Synowie Gedymina II, таблиця до с. 5), Андріяшів (c. 201), Дашкевич (ЗамЂтки с. 46), Ґолубінский II с. 154; сей погляд підпирано тим, що мовляв Луцьк був пізнїйше нїби спеціальною волостию Любарта (а Любарт, по сьому погляду, оженив ся з донькою Льва й дістав Луцьк у спадщину — так думає й Антонович, с.77). Одначе виразних вказівок на те, аби Любарт мав спеціальні спадщинні права на якусь волинську волость нема, а давнїйша русько-литовська лїтопись противно — підносить спадщинні права його на цїлу Галицько-волинську державу. Зрештою, як побачимо низше, Любарт міг бути в дїйсности зятем Юрия-Болєслава.

22) Яким способом граф Шварцбурґ був свояком наших князїв, зістаєть ся неясним. Ще Данилович вказав (Skarbiec І ч. 281), що Зіґегардового брата Ґунтера так сам зве свояком Зємовит добринський в 1306 р. Бальцер, ширше застановляючи ся над сею справою (Genealogia c. 345-6), висловляє оправдану гадку, що з огляду на докладнїшій відомости про шлюбні відносини, які є для куявської династиї, лекше припустити, що з графами Шварцбурґами були споріднені галицькі князї, а тільки посередно через них — куявські. Що до Шварцбурґів Бальцер висловляє здогад, цїлком гіпотетично тільки, що може бабка сих Ґунгера і Зіґегарда, Олена, незвістного роду, була руською княжною. Самого Зємовита Бальцер уважав зятем Льва, але й поза тим він був свояком волинських князїв, через сестру Евфемію, жінку Юрия Львовича.

23) Ся фраза, повторена і в грамоті Юрия-Болєслава 1327 р. — premunire curabimus pre Tataris, dummodo nobis constiterit — толкуєть ся хибно: „скільки буде нашої сили”, і з того роблять ся часом безпідставні виводи — нпр. Линниченко ЗамЂчанія c. 95.

24) Про се див. прим. 13.

25) На часи Юрия-Болєслава класти се вже тяжше супроти його добрих відносин до Литви (шлюб з Гедиминівною). Брак берестейсько-дорогичинських воєвод між сьвідками Юриєвих грамот 1334 і 1335 р. теж до певної міри може підперати здогад, що вже перед тим Берестейщину відірвано.

26) Böhmer Fontes rerum germanicarum I c. 137-8, IV c. 173 (замість Russiam — Prussiam), Monum. Germ. hist. scr. IX c. 672 і 734, XVII c. 555 (тут Prusciam et Rusciam).

27) Cont. Sancruc. III (Monum, Germ. scr. IX c. 734): dimissus a rege Ruscie cui antea a duce transilvano commissus fuerat. Ширше описує сей епізод римована хронїка Отокара (Deutsche Chroniken. V 2 c. 1154), називаючи Юрия по імени Kunic Goörg або Geor von Riuzen (Отокар уважає його вуєм Отона).

28) Наджупаном землинським і ужським (comes de Zemlyn et de Ungh) зветь ся він в своїм зазивнім листї з 1320 р. у Сірмая Not. hist. comitatus Zemplén. c. 13.

29) Codex Andegavensis I c. 412 (2/1 1317), пор. III c. 154.

30) in hoc presertim, quod in regnum nostrum Rutenorum ad detrimentum regii honoris nostri et serenissimi culminis de possessione (y Kaтони: derpessionem) proficiscens, ducem, qui nobis viventibus nostro regio diademate insigniretur, in nos superducere, quamuis minime valuerit (у Катони: voluerit), nitebatur — Fejér VIII c. 293, вперше у Катони VIII c. 431.

31) Уривок зазивного листу його з 1320 р. у Сірмая ор. c. c. 13.

32) Конфіската маєтностей Петра була проголошена королем уже в р. 1316/7 — Codex Andegav. І c. 412, але вибити його відти, здаєть ся, не годні були: він, як каже пізнїйша грамота (ib. IV c. 264, з 1342 року), in quibusdam castris tamquam insaciabilis bestia in irrogacione malorum factorum et indicibilium spoliacionum ac devastacionum possessionum bonorum regnicolarum regni Hungarie non cessavit, і лише пізнїйше de castris predictis contra voluntatem dicti patris nostri (себто кор.Кароля) per ipsum servatis вибив його наджупан шариський Mychk, котрому Кароль наперед дав ті сконфісковані землї: Strachynna,