Читати книгу - "Чинність і дія кримінального закону в часі"

Часть общая. В 18-ти вып. Вып. 2. – М.: Всесоюз. юрид. заочн. ин-т, 1961. С. 36-37.">[428]. В.М. Василаш вважає, що надання зворотної дії більш м’якому кримінальному законові відповідає принципові гуманізму, ідеї правової демократичної держави[429]. У тому ж руслі висловлюється й В.М. Кудрявцев, який пише, що: “було б несправедливістю не лише тримати в місцях позбавлення волі тих, чиї діяння на теперішній момент визнані некараними чи караними більш м’яко, але й залишати попередню оцінку злочину з усіма наслідками, що витікають звідси, якщо вона змінилася за новим законом”[430]. За М.Д. Дурмановим, “визнання зворотної дії такого (більш м’якого – Ю.П.) закону витікає з принципів соціалістичного гуманізму та цілей покарання за радянським правом, в яких виражені ці принципи”[431], а І.І. Карпець вважає, що зворотна дія закону, який скасовує караність діяння чи пом’якшує її, відповідає загальнолюдським моральним уявленням[432]. Аналогічний підхід до цього питання міститься також у роботах С.С. Алексєєва[433], А.М. Барканова[434], М.І. Блум[435], Б.В. Волженкіна[436], Т.Г Даурової[437], М.П. Журавльова[438], О.М. Ігнатова[439], С.Г. Келіної[440], С.В. Сахнюка[441], В.Ф. Фефілової[442], А.Є. Якубова[443] та деяких інших авторів.

Не менш поширеним у літературі є й так званий прагматичний підхід до обґрунтування зворотної дії кримінального закону. Той же М.Д. Дурманов в іншій своїй роботі доходить висновку про те, що зворотна дія більш м’якого кримінального закону є не лише виявом гуманізму, а й зумовлена недоцільністю застосування старого більш суворого закону. “Якщо законодавець, – писав він, – встановлює, що відносно злочинів, які будуть вчинені після видання нового закону для досягнення цілей покарання достатньо визначеного новим законом покарання, менш суворого, ніж встановлене раніше, немає підстав залишати попереднє більш суворе покарання відносно осіб, які вчинили злочини до набрання чинності більш м’якого закону”[444]. Точку зору про недоцільність застосування закону часу вчинення злочину через те, що держава визнала діяння незлочинним чи покарання за нього надмірним, поділяла ціла група криміналістів, як до М.Д. Дурманова, так і після нього. Зокрема, С. Будзинський вважав, що незастосування нового більш м’якого закону суперечитиме державним уявленням про користь і даремно зменшуватиме його сили[445]. Е.Я. Немировський вказував на недоцільність застосування державою до злочинця того заходу репресії, який держава “сама виданням нового закону визнала не належним та замінила новим, кращим: більш справедливим чи таким, що вірніше веде до мети”[446]. Такої ж позиції дотримувалися Д.А. Дріль[447] та В.П. Даневський[448], а І. Сапгір прямо вказував, що “видання закону, що скасовує караність діяння чи пом’якшує його, свідчить про те, що держава (суспільство) визнає це діяння для себе безпечним чи не настільки небезпечним, як раніше. Який же сенс тримати в ув’язненні людину, вчинок якої не має більше в собі ознак небезпечності для суспільства”[449]. Коментуючи КК України 1927 Є.В. Пржевалінський, відзначив, що надання зворотної дії положенням кримінального закону, як у випадку декриміналізації діяння, так і у випадку скорочення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності зумовлюється лише “міркуваннями доцільності, в обох випадках абсолютно ідентичними”