Читати книгу - "Комашина тарзанка"

Яніна знала з власного досвіду. Одним із найяскравіших спогадів її дитинства було відчинене влітку вікно у двір, з якого долинають радісні крики сусідських дітлахів, що грають у класики, резинки, війнушки або хованки. У них канікули, вони вільні і відпочивають, а Яніна проводить час за розучуванням гам, етюдів та п’єс, потім репетиторка з англійської, художня школа, в коридорах якої стоїть стійкий запах дитячої сечі та олійної фарби. Музична школа, до якої потрібно було далеко їхати, а потім повертатися в годину пік у переповненому тролейбусі, у якому над головою обов’язково нависає якась розпарена масивна тітонька у синтетичному одязі, від густих випарів тіла якої паморочиться в голові і чомусь закладає вуха. А потім домашні завдання під запах присмаженої в томатній пасті цибулі, що її мама клала в борщ, Яніна ненавидить цей запах, але мама не уявляє борщу, звареного по-іншому. Щосуботи вони з мамою пекли на кухні торт, а Яніна постійно щось плутала у складних рецептах, записаних мамою нашвидкуруч із типово слов’янськими примітками типу «борошна скільки візьме», «посолити на око» чи «пекти до готовності». У Яніни завжди брало борошна більше або менше, ніж потрібно, і тісто було надто «забитим», або ж розвалювалося і пригорало, на смак було пересоленим або перецукрованим, бо навіть якщо у рецепті стояло «2 склянки цукру», Яніна ніколи не могла вирішити, які саме склянки малися на увазі – 50– чи 200-грамові, бокали для вина чи коньячні. Але її далека від феміністичних теорій мама була переконана, що дівчинка не може почувати себе повноцінною особистістю, якщо не вмітиме готувати, не вийде заміж, не народить як мінімум двійко дітей. Сама вона недовиконала план в останньому пункті і, можливо, такою суворістю виховання єдиної доньки намагалася це компенсувати. Мама Яніни не звертала уваги на зітхання доньки і примушувала вчитися «всього необхідного», до списку якого у факультативному порядку долучалися музика, малювання та іноземні мови.

Мама Яніни була відома на факультеті своєю вимогливістю та безжальністю у ставленні до студентів, її боялися і не любили попри те, що знали її предмет краще за інші. Такою ж вимогливою та безкомпромісною вона була і вдома, командним голосом віддавала розпорядження чоловікові та доньці, які не завжди погоджувалися зі слушністю цих наказів, але ніколи, чи майже ніколи, не наважувалися вступити в дискусію. Та це і не мало особливого сенсу, адже дорівнятися даром переконання до мами Яніни було надзвичайно складно, дехто навіть вважав, що її взагалі неможливо ні в чому переконати.

Коли батько Яніни вирішив піти до матері Маркіяни, він повідомив про це листом, щоб уникнути складної розмови. Хоча навряд чи ця розмова була б аж такою складною, враховуючи те, що про стосунки його із сусідкою і колегою було відомо дружині вже давно, як і йому самому про стосунки дружини із сусідом та колегою. Листа приніс батько Маркіяни, який прийшов з речами і новими правилами поведінки. Він не просто наважувався вступати в дискусії з мамою Яніни, а робив це постійно, часто навіть з дуже дріб’язкових, на думку Яніни, причин. Принаймні, їм з батьком ніколи не спало б на думку сперечатися через такі дурниці. Сперечався він доволі м’яко, переконуючи і аргументуючи, а також цілковито ігноруючи наказовість форм, якими його теперішня дружина звикла спілкуватися з оточенням. Поступово мама Яніни мінялася, втрачала категоричність у голосі, наказові інтонації її висловлювань поволі змінювалися питальними, і потроху Яніна також почала наважуватись пропонувати корективи у материні розпорядження. Саме так їй вдалося відмовитися від уроків фортеп’яно, яке їй ніколи не подобалося, і більше часу присвячувати вокалу, зменшити тривалість простоювання на кухні, – батько Маркіяни був спортсменом-аматором, виступав за здорову, низькокалорійну їжу, яка не вимагала тривалого приготування, а крім того, сам любив куховарити. І найголовніше – тепер Яніну часом відпускали у двір погуляти з сусідськими дітьми.

Маркіяна категорично заперечувала наявність у себе будь-яких психологічних травм, пов’язаних і не пов’язаних із дитинством, охоче розповідала всім про те, що не вірить у жодний психоаналіз, у кожному разі їй усе це не потрібно, усі її проблеми – суто зовнішні і пов’язані із травмами та неврозами інших, а сама вона добре знає, чого прагне і як цього досягнути, ніжно любить батьків і абсолютно не переживає з приводу розбіжностей у їхніх та її власних поглядах з приводу музичної/наукової кар’єри. Більше того, що її батьки давно змирилися з рішенням доньки, бо ніколи не були авторитарними і завжди поважали її думку, а тим більше тепер, коли до неї прийшов успіх. Маркіяна ніколи і нікому не розповідала про те, що вічно незадоволена собою і досягнутим, невпевнена у собі, про те, що потай ходить до одного з найдорожчих у столиці психоаналітиків, який належить до шанувальників її музики і тому не бере грошей за сеанси. Про те, що психоаналітик знайшов у неї чимало прихованих і явних неврозів, і найгірше – вважає її нездатною втримувати лідерство в колективі. Про те, які діалоги вона постійно подумки веде зі своїми батьками, дорікаючи їм у тому, в чому ніколи не наважиться дорікнути у справжній розмові. Про свою самотність і страх перед тим, що кожен наступний чоловік у її житті зникне так само безслідно і без слова докору чи пояснень, як це робили її дотеперішні коханці, з якими вона поводилася, як уміла, і вони спершу мовчки приймали її такою, не намагаючись змінити і не протестуючи, а потім несподівано зникали. Про те, як Яніна колись дорікнула їй, що ця поведінка нагадує колишню поведінку матері Яніни. І що таку поведінку ніхто витримати не в змозі, тому не схильні до конфліктів чоловіки просто зникають, а схильних Маркіяна уникає з самого початку. Як і вони її.

Маркіяна не погодилася із думкою психоаналітика про відсутність у собі рис лідера, влаштувала йому скандал і на деякий час припинила відвідування сеансів. Але їй не давали спокою сумніви з цього приводу, і вона стала частіше замислюватися над нюансами власної поведінки, від цього її невпевненість у собі посилилася і поступово переросла у глибоку підозру, майже впевненість, що її особисте життя не склалося, а професійний ріст зупинився, і цього вже не змінити попри колосальну енергійність і силу переконання, які Маркіяна постійно демонструвала своєму оточенню.

Але все це буде згодом, а тоді, у зачиненій на літо сільській школі, тимчасово переобладнаній на гуртожиток, саме Маркіяна перетворила їх із простої компанії на коло однодумців. Вони приїхали на обов’язкову для студентів їхнього