Читати книгу - "Клас пані Чайки"

— Може, — відказала Малгося, стенувши плечима.

— І коли вона прийде до школи?

— Мабуть, уже після вихідних, коли зникнуть подряпини й синці з обличчя. То як, підеш нині зі мною до неї?

— Звісно! — відказав Мацек.

Обоє вийшли з роздягалки, не помітивши схвильованого Міхала, який сидів на лавці. Камілу побили! Це ж треба! Коли прийшла Кінга, він відразу поділився з нею новиною. Але дівчина не здивувалася, бо ж вона про все знала від самої Каміли.

— І нічого мені не сказала? — здивувався Міхал.

— Вона сама просила, щоб я нікому нічого не розповідала, — знизала плечима Кінга.

Але щось примусило її уважніше подивитися на Міхала. «Чому його це так хвилює?» — занепокоїлася вона.

Міхал весь час думками повертався до Каміли й того випадку в автобусі. Йому хотілося знати подробиці. Може, подзвонити до неї? Може, провідати? На перерві розпитував Кінгу, що сказала їй Каміла. Але зі слів Кінги випливало, що небагато. Її побили в автобусі. Але в якому й де? З розмови Малгосі й Мацека Міхал зрозумів, що вона їхала до Олека. Але де живе Олек? Цього він не знав.

Після уроків вони з Кінгою домовилися, що вчитимуть географію в неї вдома. Він уже збирався виходити із квартири, коли задзеленчав телефон. Це була мама.

— Я нині повернуся дуже пізно. Прошу тебе, щоб ти нікуди не виходив з дому, бо має прийти один чоловік і дещо для мене принести.

— Але ми домовилися з Кінгою…

— Тоді подзвони до неї й скажи, щоб вона прийшла до нас. Ага! У шухляді мого столу для тебе лежить подарунок.

Мама поклала слухавку. Коли Міхал за хвилину подзвонив до Кінги, щоб запросити її до себе, йому здалося, наче дівчина на нього ображена. Але за віщо? Та зараз у нього не було часу над цим замислюватися. Підійшов до маминого столу й відкрив шухляду. Мобільник! Отже, мама все-таки вирішила не лише повернути йому телефон, а навіть купити новий! До коробки було прикріплено записку: «За п’ятірку з історії — від мами». До приходу Кінги залишалося півтори години. Міхал витягнув географічний атлас, поклав на столі, а тоді зайнявся телефоном. «Спочатку запишу номери…» — подумав хлопець.

Кінга стояла перед дзеркалом. «Цікаво, чи справді я йому подобаюся?» — запитувала вона себе. Зі свічада на неї дивилася повновида дівчина з довгим волоссям. Кінзі власне відображення явно не подобалося. Щоки, як у хом’яка, волосся якесь занадто кучеряве. Не хвилясте, а якесь покуйовджене. Ні… Вона точно не може подобатися такому гарному хлопцеві, як Міхал. Кінга не вперше сумнівалася в щирості його почуттів. «Він бавиться мною, щоб пограти Камілі на нервах». Адже те, як він нині перейнявся побиттям Каміли, якнайкраще свідчило, що ця дівчина й досі його цікавить. Але Кінга йому доведе, що вона краща, ніж Каміла, яка сама не знає, чого хоче. Колись не звертала на Міхала уваги, а тепер тільки те й робить, що позирає в його бік. А те, що вона до неї зателефонувала? І сказала, щоб Кінга нікому не обмовилася? Аякже, нікому! Сама, певне, мріяла, щоб Міхал про все дізнався. Може, навіть думала, що, довідавшись, хлопець побіжить до неї! Оце вже ні!

Кінга розуміла, що ревнощі — негідне почуття, але нічого не могла із собою вдіяти. Ще ніколи перед зустріччю з Міхалом вона не проводила стільки часу перед дзеркалом. Приміряла чергову блузку і вкотре зачісувала волосся, прикидаючи, як їй краще: з розпущеним волоссям чи заплетеним. Ніяк не могла вирішити. Може, тому, що досі не запитала Міхала, якою вона йому більше подобається.

Те, що він отримав мобілку, було гарним приводом, аби подзвонити до Каміли. Розкаже їй про телефон і розпитає, що з нею трапилося. Він уже набрав номер, але тут-таки передумав. «Що я їй скажу?» — подумав він. Тим більше, що відразу прийшла Кінга. Французька коса, підфарбовані вії. Від Міхала ніщо не сховалося! Як класно вона виглядає!

— О-о-о! — здивувалася Кінга, побачивши мобілку.

— Ну! — тільки й спромігся відповісти Міхал. А тоді за хвилину озвався: — Нічого не скажеш, змістовно поговорили!

Обоє зареготали.

Міхал показав мамину записочку.

— Знаєш… тепер, коли я завдяки тобі краще вчуся, мама теж злагідніла.

— Атлас приготував? — запитала Кінга.

— Звісно, на столі лежить.

Увійшли до Міхалової кімнати. Кінга сіла біля столу, а Міхал подався на кухню по чай. Телефон залишив на видноті. Кінга навіть не замислювалася над тим, що робить, і простягла руку до мобільника. Набрані номери… КАМІЛА. Усе почало вкладатися в якусь логічну картину. «Він зустрічається зі мною, бо завдяки цьому має кращі оцінки, — подумала дівчина. — А насправді думає про Камілу. Це до неї першої він дзвонить, а не до мене! І так переймався тим, що її побили. А я, певне, навіть померти могла б…» — на очі набігли сльози.

— Що сталося?

— Тобі… тобі на мене… начха-а-а-ати-и-и, — схлипнула Кінга.

— Що?! — Міхал поставив чашки із чаєм на столі. Дивився на дівчину, чекаючи на якесь пояснення, але Кінга продовжувала плакати. Якби ж вона бодай щось сказала! Знай хлипає!

— Кінгусю, — почав Міхал і простягнув руку, щоб витерти сльози, через які в неї під очима розмазалася туш, але Кінга відштовхнула його і, як обпечена, вибігла із квартири.

Спантеличений Міхал залишився сам. Зараз він до неї подзвонить! Або есемеску надішле. А де телефон? На столі немає, під столом теж. Подзвонив зі стаціонарного. Але ніде не залунала мелодія, яку він встановив як рінгтон. Невже Кінга… Швидко обміркувавши все, що трапилося, але однаково нічого не зрозумівши, Міхал захряснув двері й швидко збіг униз сходами.