Читати книгу - "Українець, який відмовився бути бідним"

Не має значення, який напрямок діяльності ми оберемо. Суть в іншому: ми не зможемо успішно розвивати свій» бізнес, якщо спиратимемось тільки на власні сили. Нам потрібні місцеві ділові партнери. Проте знайти підходящого місцевого партнера – одна з найскладніших проблем. Це зовсім не означає, що в Україні бракує хороших, ділових людей. Безумовно, там є достатньо чесних, надійних, освічених людей, але тамтешній стан зв'язку й інформаційна система не дозволяють їх оперативно знаходити. Беручи до уваги, що це – найважливіший фактор для 99 відсотків західних підприємців, які цікавляться бізнесом в Україні, ми маємо проаналізувати його дуже ретельно й серйозно.

Ми повинні признатися самі собі, що є щось специфічне в українцях, оскільки протягом останніх ста років не з'явилося ні в Сполучених Штатах, ні в західному світі взагалі жодної української компанії чи корпорації із солідною підприємницькою діяльністю. Багато є компаній і корпорацій, створених німцями, арабами, індійцями, спільних підприємств з англійцями у з'єднаному Королівстві, але я не знаю жодної української компанії. Багато з нас починали свій бізнес у 1950,1951, 1953 роках у Канаді й Сполучених Штатах, але, знову ж таки, я не знаю жодного значного товариства чи спільного підприємства, які б працювали стабільно й міцно стояли на ногах. Ці два приклади мають стати для нас симптомом проблеми, що потребує вдумливого аналізу. Якщо ми знайдемо свою «ахіллесову п'яту», якщо ми перетворимо її у свою міць, якщо ми переключимося з «негативізму» в «позитивізм», то, безумовно, знайдемо ключ до розв'язання багатьох наших проблем.

Україна розташована в самому центрі між Західною Європою і східним блоком країн. Вона багата широким ринком збуту, чудовим кліматом, природними ресурсами, освіченими людьми і водночас бідна, якщо мати на увазі повсюдні нестат-ки.

Останнім часом я побував в Україні шість разів. Спершу я навіть і гадки не мав налагоджувати зв'язки з тими деструктивними силами, які репрезентували комуністичну систему. Я прагнув робити бізнес із так званими демократами. Минуло два роки, поки я зрозумів, що всі демократи – це вчорашні комуністи і що всі демократи заполітизовані й не знають, як і що робити. Вони стали політиками завдяки нещадній критиці тих комуністів, котрі керували країною раніше. Вони хочуть користуватися усіма привілеями колишніх комуністичних керівників, але не хочуть вчитися керувати краще й відповідальніше, ніж це робили комуністи. За такої позиції державних лідерів стан економіки навряд чи поліпшиться. Політика без економіки – це всього-на-всього пустопорожня балаканина.

У березні 1991 року у Ванкувері, я зустрівся з консулом торгпредставництва Сполучених Штатів у Британській Колумбії. Як ви знаєте, консули торгпредставництв – це справжні політики, але політика для них – то лишень своєрідна вітрина. Я поділився з ним своїми спостереженнями, і він цілком погодився зі мною. Дуже важливо усвідомити, що проблема існує, але ще важливіше знайти спосіб її розв'язання. Після короткої дискусії, яка торкалася економічного становища в Україні, ми дійшли спільного висновку. Змінити ситуацію в Україні можна лише двома шляхами. Перший – революція. А це означає море крові, руйнацію і початок нової системи. Весь цивілізований світ відкидає цей метод.

Другий шлях – реформи. Він довгий, тернистий, але не завдає такої шкоди й руйнації, як перший.

Два Петри: Саварин і Яцик

Говорячи про будь-яку групу людей, не можна стверджувати, що всі вони або тільки хороші, або тільки погані. Деякі екс-комуністи – чудові виконавці. Вони добре працювали на колишню комуністичну систему, вони так само добре працюватимуть і на некомуністичну систему. Ці люди знають свою справу вони реалісти в оцінці життєвих ситуацій. Ми повинні знаходити їх, співпрацювати з ними, вчитися в них їхнім методам, допомагати їм поліпшувати продуктивність і якість роботи, вчити молоде покоління працювати краще. Звичайно, легше сказати, ніж зробити, одначе це єдиний шлях – довгий, але певний.

У жовтні минулого року я знову побував в Україні, але на демократів більше не розраховував. Я прийшов до партократів, які керували будівництвом у Київській області. Я побачив там багато можливостей і перспектив, особливо у галузі реконструкції і лізингу. Там є багато можливостей у плануванні і будівництві нових мікрорайонів. Але, на моє глибоке переконання, перед тим, як починати там якусь справу, треба поїхати в Україну принаймні на півроку, щоб мати змогу ретельно, щодня вивчати ситуацію, вивчати людей, їхні методи роботи, організацію праці з точки зору застосування там західних методів і технологій. Повірте мені, вони ще й досі чекають вказівок згори. Там не так важко поліпшити продуктивність праці. Буде набагато важче поліпшувати якість роботи, якість продукції, а це – головна необхідність.

По-перше, нам потрібні партнери з ноу-хау в Україні, по-друге, слід мати на увазі, що там існують податкові пільги для іноземних партнерів і спільних підприємств.

Ось моя порада, що ґрунтується на великому досвіді: не обирайте собі ділового партнера лише на тій підставі, що він політик або просто хороша людина. Практичним критерієм у виборі партнера по бізнесу має бти його попередня діяльність. Річ не в тім, як багато він знає, а в тім, що він зробив і скільки власних грошей може вкласти у справу. Чи він знає, що практично треба робити, аби успішно й стабільно забезпечувати напрямок бізнесу, до якого ви плануєте увійти. Ми повинні мати на увазі той факт, що більшість українських лідерів – це романтичні мрійники, поети, п'яниці і дрібні злодії. Отже, ми повинні бути тверді у своєму виборі. А зробивши вибір, ми повинні для себе чітко з'ясувати:

1. який статус має структура, до якої ми збираємось увійти;

2. скільки грошей (місцевої валюти) вкладатиме кожен з партнерів;

3. хто що робитиме і як ця робота оплачується на ринку;

4. що станеться, якщо між партнерами виникне