Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море 📚 - Українською

Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

229
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море" автора Аліна Центкевич. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 184
Перейти на сторінку:
вони не линули до неї думками. В них уже навіть пропала віра в її існування. І ось перед ними мріли млисті обриси тієї обітованої землі, до якої вони поривалися, яку бачили вже тільки у сні… Вона ясніла на обрії — справжня, близька, досяжна.

— Завтра, може, нам удасться вже добутися до неї, — казав Нансен, не в силі відвести очей від білосніжного узгір'я.

В цю хвилину серце в нього ще стискається від сумніву. А що, коли це тільки хмари? Зараз вони змінять обриси і щезнуть з очей.

Не такою уявляв собі Нансен цю довгождану землю. Він мріяв про високі гірські хребти, про перевали, за якими криються затишні долини. А їх знову зустрічала льодова країна, пустельна й ворожа.

— Чому завтра? Ще сьогодні, якщо ми зараз же вирушимо, — гарячкує Юхансен. — Це ж зовсім недалеко.

— Тобі тільки так здається. А я кажу, що ні сьогодні, ні навіть завтра ми не дістанемося до тієї землі.

— Ти ж сам, Фрітьофе, без кінця торочиш, що ми не повинні знеохочуватися чи впадати у відчай, а тепер…

— Ти он пильнуй, щоб не поламав лижі!

Уже перші кроки остуджують Юхансенів запал. Лижі грузнуть у мокрому снігу. Їх важче витягати, ніж ноги. Зустрічний вітер утруднює ходу. Дорогу мандрівникам весь час перетинають нові й нові струмки. Бистрі та рвучкі, вони розливаються по кризі, неначе весняні ріки. Десь поділися великі льодові плити. В хаосі крижаних уламків важко знайти прохід. Широкі промоїни, які швидко й безпечно можна було перепливати на човнах, зімкнулися, ніби за помахом чарівної палички не так доброї, як злої чарівниці. Хоч-не-хоч доводилося раз по раз перепливати на каяках вузькі розводдя.

Перша переправа тривала, здавалося, без кінця. Треба було спустити каяки на воду, зв'язати їх ремінцями, встановити зверху сани і, перетнувши три-чотири метри розводдя, наново все розв'язати, витягти сани на кригу, потім підняти каяки з води і знову кріпити їх на санях. Це було ще одне випробування терпеливості, причому не найлегше.

— Так ми далеко не зайдемо. Треба щось інше придумати. Зачекай-но.

Рішучий голос Нансена повернув надію зневіреному Юхансенові. Що там ще нового запропонує Нансен?

— Зробімо все навпаки: наглухо закріпимо каяки на санях.

— Як це?

— Ось зараз побачиш.

Через невеличке озеро серед льодів переправилися вже швидше. Прикріплені до саней каяки легко було спускати на воду і ще легше витягати на кригу.

— Ти знаєш, як мені ця ідея сяйнула? — сміявся радіючи Нансен. — Вона не моя. Я читав колись, що так роблять сибірські мисливці, які полюють на тюленів. Вони завжди користуються човнами на полозах.

Розв'язання проблеми було геніально просте, одначе того дня мандрівники просунулися не далеко. А ніч була кошмарна. Вода з усіх боків підмивала намет. Спальний мішок, зшитий з легких вовняних ковдр, промок одразу. З жалем згадували вони теплий хутряний мішок, залишений у «Таборі нудьги». Із спроби влягтися спати просто на нерозмоклій кризі також нічого не вийшло. Нансена мучили сильні ревматичні болі. Вранці він ледве розпростав плечі. Кожен крок завдавав йому болю, але він не хотів у тому признаватися. Юхансен удавав, що не помічає спотвореного стражданням обличчя товариша. Під якимсь приводом сам вирушив шукати більш-менш підходящий прохід. Хоч перелякався не на жарт: адже хвороба в таких умовах — це кінець.

Зручного проходу не було. Довелося, як і раніше, весь час іти прямо, наосліп до тієї такої близької і все ще такої ж безмежно далекої землі, що мерехтіла на сонці тисячами відблисків. Чвалаючи з Нансеновими саньми, вірний друг підпихав їх і одночасно тягнув свої.

Дощ, якого ще зовсім недавно полярники просили і чекали як спасіння, тепер став їхнім прокляттям. Докучлива мжичка раз у раз переходила в рясну зливу, що завдавала мандрівникам нестерпних мук. А вітер? Він весь час був супротивний і відганяв кригу з людьми від берега. На постоях, які тепер були для мандрівників мукою, а не відпочинком, Юхансен, мов дбайлива мати, клопотався біля Нансена, розпалював кухоньку, готував їжу, ставив намет і, незважаючи на протест, допомагав йому знімати промоклий одяг. Через вісім днів болі трохи вгамувалися, переможені, мабуть, залізною силою волі людини, яка не звикла до хвороби. І знову обидва мовчки вирушили в дорогу, вперто пробиваючись уперед.


Розділ сорок п'ятий
«СТРІЛЯЙ ШВИДШЕ, БО БУДЕ ПІЗНО!»

На тринадцятий день, відтоді, коли мандрівникам відкрилася «обітована земля», дорогу їм заступила велика вимоїна, береги якої були завалені висторченими догори брилами криги. Попереду, як завжди, ішов Фрітьоф. Він саме почав спускати каяк на воду, коли раптом почув здушений крик:

— Рушницю, швидко!

Нансен миттю обернувся і побачив, що товариш лежить на кризі, а над ним стоїть величезний білий ведмідь. Юхансен стискував звіра за горло і силкувався відіпхнути від свого обличчя його роззявлену пащу. Нансенова рушниця лежала в чохлі на каяку. Він кинувся до неї. В ту мить, коли він доторкнувся вже рукою до приклада, відіпхнутий різким рухом човен захитався і почав відпливати.

Скочити у воду й стріляти з каяка? Ні, це надто довго. Нансен ухопився за каяк, намагаючись притягнути його, і зпову почув здушений голос:

— Стріляй швидше, бо буде пізно!

В ту саму мить Нансенові вдалося нарешті вхопити рушницю, набиту шротом. Відтягнувши курок, він сидячи вистрілив, цілячись у голову ведмедя. Звір повалився на лід. Юхансен стояв уже з рушницею в руці.

— Він підкрався так тихо, — збуджено розповідав Юхансен за хвилину, — я

1 ... 53 54 55 ... 184
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"