Читати книгу - "Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Спалах люті змінився у Валерія апатією, він опустився на лаву, сказав байдуже:
— Не лайся, Художнику. Кажу тобі: клич Третього. А то ще можу зникнути… Візьму та й переселюся до предків. Шукайте тоді… Однією кулькою закінчу всю цю карусель.
Коломієць схопив кепку й кинувся до дверей.
— Сумку! Сумку візьми! — гукнув йому вслід Валерій.
Юрко швидко повернувся, вдячно кивнув головою Москальову й знову кинувся до дверей.
*Сіровол доповів командуванню загону і про появу “сіамських близнюків”, і про повернення Ореста Чернецького. Після бурхливого обговорення було вирішено пристати на пропозицію начальника розвідки і протягом найближчих днів ніяким особливим випробуванням “близнюків” не піддавати, а обмежитися лише пильним наглядом за ними. Звістка про повернення Чернецького й справжню причину його відлучки з загону викликала щиру радість у всіх. Навіть Висоцький, який перший висунув версію про причини зникнення бійця, охоче з нею розпрощався.
— Здаюсь! — заявив він. — Це той випадок, коли приємно бути переможеним. Але Чернецький неприпустимо порушив дисципліну й повинен бути покараний. Такій партизанщині треба давати відсіч.
— Так, але ж недарма говориться: переможців не судять, — засміявся комісар.
Бородань довго розглядав привезені Чернецьким документи, зброю, особисті речі поліцаїв і гітлерівця, хитав головою й нарешті запитав начальника розвідки:
— Гадаєш, справа ясна?
— Ясна, Василю Семеновичу.
— Ну, тоді клич його.
За хвилину Чернецький увійшов до хати й винувато зупинився біля порога.
— Підійди до мене, — поманив його пальцем Бородань.
Боєць озирнувся на начальника розвідки, начеб просячи захисту, й рішуче підійшов до командира. Бородань неквапом узяв його обома руками за вуха й добряче поскуб їх.
— Це за порушення дисципліни. Наступного разу за такі витівки віддамо до суду. А це за кмітливість, відвагу і спритність. — Командир загону обійняв Чернецького і поцілував у щоку. — Молодець! Іди відпочивай!
Той зрозумів, що більшої кари йому не буде, й, щасливий, з палаючими вухами, прожогом вискочив із штабної хати. Бородань обернувся до начальника розвідки.
— А як усе ж таки з відповіддю на головне питання: хто той, що працював на Гільдебрандта? Ти нам це коли-небудь поясниш?
— Не втрачаю надії.
В сінях, де був вартовий, почувся шум, а за хвилю до хати влетів захеканий Коломієць. Він квапливо підійшов до Сіровола й зашепотів йому щось на вухо.
— Таємниці секретної служби, — пожартував Колесник.
Сіровол нараз відсахнувся від свого помічника:
— Він п’яний?
— Ні! Каже, якщо негайно не приведеш капітана, застрелюся.
— Товариші, — стривожений Сіровол обвів поглядом командирів, — Москальов заявив, що він був посланий у наш загін як німецький шпигун.
Всі мовби закам’яніли.
Бородань перший опам’ятався.
— Дурниці! Мій починаємо запідозрювати найкращих бійців загону. Домбровський… Чернецький… Зараз черга дійшла до Москальова. Та він радистку врятував! Комісаре, прошу тебе, піди сам розберися.
РОЗПОВІДЬ ВАЛЕРІЯ МОСКАЛЬОВА
Москальов сидів у тій самій позі — згорбившись, обхопивши голову руками. Побачивши в хаті Колесника й Сіровола, він підвівся. Шкіра в нього біля очей почервоніла, він дивився на командирів з тупою приреченістю.
Колесник підійшов, легенько поплескав бійця по плечу.
— Як справи, Москальов?
— Погані мої справи, товаришу комісар.
— Сідай, поговоримо. Як себе почуваєш?
— Ви щодо моєї психіки? Сумнівів не майте! — здогадався Москальов, куди верне комісар. — Ні, я при тверезому розумі й твердій пам’яті. Те, що я сказав Художникові, правда. Ще раз кажу й можу письмово підтвердити: я закінчив розвідувальну школу і був засланий у ваш загін у листопаді минулого року, а точніше — сімнадцятого листопада.
Обличчя Колесника якось відразу постаріло, на ньому з’явився вираз бридливості й туги.
— Ну що ж, розповідай, коли така справа, — сказав комісар невесело й почав скручувати цигарку.
— А мені більше нічого розповідати, — знизав плечима Москальов. — Я вам усе сказав.
— Зажди, зажди, — сказав Сіровол сердито. — Якщо ти шпигун, тобі є про що розповісти. Наприклад, яким видом зв’язку користувався? Зокрема, як було передано донесення, що ми збираємося напасти на Кружно?
Москальов заперечливо похитав головою:
— Я ніяких донесень не посилав.
— А що ти робив?
— У загоні? Те, що й інші бійці, — воював.
— А що ти робив як шпигун?
— Нічого! — Валерій притиснув руки до грудей. — Клянусь, товариші, я воював, старався. Всі можуть підтвердити… Я правду кажу: як шпигун я в загоні нічого не робив. А бували такі дні, навіть тижні, місяці, що зовсім забував про розвідшколу й того чорта Ганса.
— Ганса? — насторожився Сіровол. Те, що Москальов знає Ганса, змушувало капітана по-іншому поставитися до поведінки бійця.
— Так, був такий, — кивнув Валерій. — Ви про нього знаєте?
— Ні, просто я не розчув імені… сухо сказав капітан. — Давай, Валерію, все від початку. Як ти потрапив у розвідшколу? За власним бажанням, звичайно?
— Ні.
— З примусу? — в голосі Сіровола звучала іронія.
— Ні. З примусу — теж не те слово.
— Значить, випадково?
— Та, мабуть, так буде найточніше. Випадково!
Сіровол, ніби погоджуючись, кивнув головою.
— Тоді розповідай про свої випадковості. А поки… Яка при тобі зброя? Пістолет?.. Давай сюди. Фінку теж,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий», після закриття браузера.