Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Перехресні стежки, Франко І. Я. 📚 - Українською

Читати книгу - "Перехресні стежки, Франко І. Я."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Перехресні стежки" автора Франко І. Я.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 106
Перейти на сторінку:
ось туди до Буркотина?

- Так,- мовив Берко.- А нащо вам того треба?

- Йой, таже говоріть мою біду! - мовив старий.- Адіть, отсе вже від самісінького рана блуджу в тім лісі. Десь нам ялівчина втекла в ліс ще вчора, то шукали хлопці цілу ніч, а я вийшов рано та й заблудив у поганий час. А то такий проклятий хащ, що ні стежки, ні прикмети жадної. Ходжу й ходжу, всюди однаково, а кінця нема. Вже й ніг собі не чую. Ледво-не-ледво виплентався на гостинець, а тут знов та сама біда. Сюди гляну - рівно і кінця не видно; туди гляну - знов рівно і кінця не видно. Куди йти? Пробував навгад іти отсюди,- і він показав у противний бік від Буркотина,- йшов, ішов, усе одно, а кінця нема. І почало мені до голови таке йти, що се я не в той бік іду. Сів, спочиваю, та бо холодно. А тут як на те ані душі живої. Вже чоловік не знав, що з собою робити, та ось, богу дякувати, що ви над’їхали.

- А ви ж відки?

- Та з Буркотина.

- Ну, то сідайте коло мене, підвеземо вас,- мовив Євгеній.

Щира радість малювалася на лиці старого.

- А бог би вам, паночку, радість дав, що ви мене, старого, не лишаєте в тім лісі! Бігме, я вже так ослаб, що не знаю, чи здужав би до вечора доволіктись додому. Ну, чи не прислів’я - тілький час блудити? Та й ще кому, мені, старому, що тут замолоду знав кождий корчик, кожде дерево?

Старий, балакаючи, звільна вліз у каритку і сів на низенькім сидженні напротив Євгенія. Сей просив його сідати поруч себе, але старий не захотів.

- Ні, ні, буде з мене й тут! І за се вам велике спасибі! - мовив він, ставлячи свою палицю між коліна, опираючи свої жиласті, спрацьовані долоні на її костур, а бороду на долонях. Його сірі розумні очі почали пильно вдивлятися в Євгенія. Берко рушив.

Євгеній наразі мовчав. У його в голові шибнуло дивне порівняння. Отсей старий, що заблудив у близькім сусідстві рідного села, що стоїть насеред гладкого, рівного шляху і не знає, в який бік йому додому,- чи ж се не символ усього нашого народу? Змучений важкою долею, він блукає, не можучи втрапити на свій шлях, і стоїть, мов отсей заблуканий селянин, серед шляху між минулим і будущим, між широким, свобідним розвоєм і нещасним нидінням, і не знає, куди йому йти, не має сили ані надії дійти до цілі. «Хто то вкаже тобі дорогу, хто підведе тебе, мій бідний народе?» - зітхнув Євгеній.

 

 

 

Лице старого селянина прояснилося.

- А я пана знаю,- мовив він.

- Яким чином?

- Адже ви нас боронили там у суді. Ви пан адукат Рафалович, правда?

Євгеній придивився ближче старому і пізнав свойого бувшого клієнта.

- А ви Демко Горішний.

- Бодай пан здорові були! Як пан собі затямили! А куди пан їдуть?

- Був у Гумниськах на терміні, а тепер, вертаючи, поїхав на Буркотин, хотів побачити ваше село.

- Ой, є що бачити! - сумовито відповів Демко.- Біда нас присідує, паночку, чимраз дужче та й дужче.

- А ви знаєте, нащо пан біг біду сотворив? - запитав Євгеній.

- Та нащо?

- Аби люди билися з нею.

- Та то воно так. Але як той казав: bijmy się, chłopie, moja szabla, a twój kij. 32

- Певно, що то нерівно, але то ще не рація, щоби і кий із рук кидати і йти голіруч. Ну, а як же ваша справа з паном за пасовисько?

- Та не знаю. Щось наші преліпотенти на пана відказують.

- Нібито на мене?

- А так. Кажуть - вибачайте, паночку,- що ви не хочете вести нашої справи, що ви радили їм відкупити у пана дідича те пасовисько.

- То неправда! Ну, та як собі хочуть. Не вірять мені, то я їм папери віддав. Нехай собі шукають іншого адвоката.

- Та вже знайшли,- пошепки, нахиляючися до Євгенія, мовив Демко.

- А кого?

- Та пана Шнадельського.

- Що?

- Пан Шнадельський - пан, певно, знають його,- він сам до нас зголосився, каже, що я вам усе зроблю, не давайтеся на підмову тамтому пану в місті, бо він підкуплений і запропастить вашу справу.

- І давно то було?

- О, вже пару тижнів тому. Пан Шнадельський часто буває у нас у селі - він їздить по селах і геть бере хлопські справи. Наші люди дуже до него горнуться, кажуть, що він дуже великий адукат і має доступ до самого цісаря.

- Бійтеся бога, люди! - скрикнув Євгеній.- Але ж се ошуканець! Се не жаден адвокат! Він не має права ніяких справ провадити.

- Що пан говорять! - з переляком скрикнув Демко.

- Можете мені вірити. Говорю вам як чесний чоловік, а не для того, що він риє підо мною.

- Ой господи! А наші люди до него, як до бога, моляться! Та бо він уміє говорити з людьми! Так уміє придобритися, що думав би чоловік: отсе святий із неба зійшов.

- Я вам говорю по правді. Зрештою можете піти чи до старости, чи до кого хочете і запитати його, чи пан Шнадельський - адвокат, чи ні?

- Та то правда.

- А тепер скажіть мені, ви знаєте, у вашого пана десь є дубовий ліс?

- А є.

- І красний?

- О, чудо, а не ліс. Там дуби отакі грубі, а рівні, як свічки.

- І багато їх?

- О, то великий шмат лісу, буде зо двісті моргів.

- А будемо ми їхати попри нього?

- Ні, з сего боку села ні. Аж як переїдете за село та потім під гору, то там будете їхати через діброву. А нащо пан про се питають?

- Та так. Мені цікаво, чи

1 ... 53 54 55 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Перехресні стежки, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Перехресні стежки, Франко І. Я."