Читати книгу - "Поетичні твори, Федькович Юрій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«БАЛАДИ І ОПОВІДАННЯ»
ЯК ТО СПІВАК ПРОКЛИНАЄ
Вперше надруковано в газ. «Слово», 1861, № 48, під назвою «Співацькая клятва». Для збірки Поезії Федькович дещо підправив цей вільний переклад.
Автограф невідомий.
Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 69-71.
СТРІЛЕЦЬ
Вперше надруковано у зб. Поезії, с. 87-89.
Автограф невідомий.
Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 71-72.
Твір являє собою вільний переклад балади класика німецької і світової літератури Фрідріха Шіллера (1759-1805) «Der Alpenjäger» («Альпійський стрілець», 1804). Через кілька років Ю. Федькович здійснив нову переробку балади під назвою «Стрілець» («Правда», 1868, № 31).
ТРАФУНОК
Вперше надруковано у зб. Поезії, с. 96-98.
Автограф невідомий.
Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 77-78.
СТРІЛЕЦЬКА ПРИГОДА
Вперше надруковано у зб. Поезії, с. 98-100.
Автограф невідомий.
Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 78-79.
ДОБУШ
Вперше надруковано у зб. Поезії, с. 108-115.
Автограф невідомий.
Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 84-89.
Про Олексу Довбуша (бл. 1700-1845), відважного керівника карпатських опришків, Ю. Федькович писав неодноразово і як поет, і як прозаїк, і як драматург. Посилаючи 24 вересня 1861 р. А. Кобилянському свій перший із написаних в Угорщині вірш «Сонні мари», поет повідомляв: «Брате Антосю! Сі мої «Сонні мари» мали послужити за пролог до романсів «Добуш», котрі я на спосіб Гердерового «Сіда» хотів укласти. То ся мені тим часом не повело, але як не загину, то ще я імено моєго славного краяна повеличаю» (Писання, т. 4, с. 22).
ЮРІЙ ГІНДА
Вперше надруковано у зб. Поезії, с. 116-122, з приміткою (с. 138): «Юрій, або Іордакій Гінда - був то в своїм часі ославлений розбійник, живший в горах буковинських. Преданіє о нім, тут пересказане, жиє в устах народу, і єще нині стоять в куті на цвинтарі в Шипоті поминаємії в тім оповіданні дві берези, котрих ізображенє тамошня громада символом в свою печатку приняла».
Насправді Юрій Гінда - не історична особа. Легенду про цього нібито ватажка опришків середини XVIII ст. Ю. Федькович перейняв від свого приятеля, німецького письменника Ернста Нейбауера (1828 - 1890).
Автограф п’яти кінцевих рядків твору з приміткою І. Франка зберігається: ІЛ, ф. 3, № 1980. Повний автограф невідомий.
Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 89-93.
КИРТЧАЛІ
Вперше надруковано у зб. Поезії, с. 122-130, з такою приміткою (с. 138): «Киртчалі був одним з начальників народного возмущенья в Болгарії. О нем поминає Пушкін, і оповіданє повище основане на історичнім преданю болгар». Ю. Федькович справді показує Киртчалі як окрему особистість у болгарському визвольному русі проти турків, але невідомо, чи трактував його історично, чи це результат художнього домислу. Пушкінське оповідання «Кирджали», яке мав на увазі видавець збірки Поезії Дідицький, побудоване на іншому матеріалі. Автор починав його словами: «Кирджали был родом булгар. Кирджали на турецком языке значит витязь, удалец. Настоящего его имени я не знаю» (Пушкин А. Собр. соч. В 8-ми т. М., 1970, т. 8, с. 46). Думку Дідицького про Киртчалі як історичну особу спростував у 1902 р. І. Франко. Він відзначив, що так, точніше «кирджалі», називали розбійницькі ватаги з турецьких дезертирів - самих турків та представників інших національностей, ватаги, що грабували Болгарію та Македонію в кінці XVIII-на початку XIX ст. Події тих часів відбилися, зокрема, у болгарській народній пісні «Делібаші нападають на Смядово» (див.: Болгарская народная поэзия. М, 1953, с. 97-98, прим. на с. 231). І. Франко висловив припущення, що балада Федьковича грунтується «на голосній свого часу, але з історичного погляду зовсім баламутній польській повісті М. Чайковського «Kirdžali» (див.: Писання, т. 1, с. 99). Це підтвердив О. Маковей: «Ф[едьков]ич взяв другий уступ з повісті і обробив його віршем; 15-та строфа подає зміст першого уступу повісті. У Федьковичевім обробленні дуже мало його видумки» (Життєпись, с. 201).
Тут важлива, проте, не стільки проблема історичної вірогідності, як сама справа інтернаціонального зацікавлення, факт звернення українського поета до визвольного руху братів-слов’ян.
Автограф невідомий.
Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 94-99.
ПРАЗНИК У ТАКОВІ
Вперше надруковано в газ. «Слово», 1861, № 84.
Автограф невідомий. Збереглася чужа копія балади з Франковими правками та зауваженнями: ІЛ, ф. 3, № 2073.
Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 99-102.
У баладі оспівано сербське народне повстання проти турецького гніту у так звану квітну неділю 1815 р. на чолі з Мілошем Обреновичем (1780-1860). Федькович говорить про Обреновича прихильно, беручи до уваги лише факт повстання. У такому ж плані писав про нього Олександр Пушкін у «Песнях западных славян» (1834).
Пізніше, після перемоги над турками, Мілош Обренович як сербський князь (1815-1839 і 1858-1860) запровадив у рідному краї досить деспотичний режим.
О. Маковей доводить, що тема балади «Празник у Такові» взята з повісті польського письменника М. Чайковського (1804-1886) «Kirdžali», а не з книжки німецького історика Леопольда Ранке (1795-1886) «Geschichte der serbischen Revolution», як вважав І. Франко (Життєпись, с. 201) .
У 70-х роках Ю. Федькович переробив баладу «Празник у Такові» на новий твір - «Сербські ваї» («Правда», 1877, № 1). Є у поета й німецька переробка - «Das Palmenfest zu Takow» («Квітна неділя у Такові») - у зб. «Am Tscheremusch». Чернівці, 1882, с. 49-53.
ПОЕЗІЇ 1862-1867 рр.
ПОЗА ЗБІРКАМИ
ДУМКА
Вперше надруковано у літературному збірнику Я. Головацького та Б. Дідицького «Галичанин», кн. 1, вип. 1. Львів, 1862, с. 13.
Автограф невідомий.
Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 106.
СИРОТИ
Вперше надруковано у зб. «Галичанин», кн. 1, вип. 1, с. 13.
Автограф невідомий.
Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 106.
БАРВІНОК
Вперше надруковано у львівському журн. «Вечерниці», 1862, № 6, с. 41.
Автограф невідомий.
Подається за
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поетичні твори, Федькович Юрій», після закриття браузера.