Читати книгу - "Відьмина служба підтримки, Юлія Богута"

Серце скажено забилося. Я старалася віднайти в цьому чоловікові хоч якісь зачіпки на колекціонера магії. Червоний. Коли він створював троянду унікальною магією, на ній був якийсь червоний блиск. Перевівши погляд на перстень, я подумки  вилаялась, як п'яний трактирник, знову чихаючи. Вілард пробував сканувати амулет і камінь на персні в цей час світився червоним кольором! Тим самим, який я бачила у своїх спогадах! А ще гірше, алергія ні краплі не відпускала, наче я дійсно випила кави! Невже він підлив кави, коли я нахилялася за квіткою? Апчхи!

Моя магія рвалась назовні і я з жахом очікувала, як якийсь предмет оживе, але сталося ще гірше! Через постійне чихання, сила дала неочікуваний результат і я з жахом помітила, як Люстра над головою захиталася. Повернувшись ще в бік, було видно, як Люся теж ледь помітно зарухалась. Втім, предмети продовжували оживати, хоч і мовчали під тихе ворчання Арчі і Люсі. Кайтон побачивши неладне, побіг на кухню.  А от Вілард наче отямився від трансу й нарешті перевів на мене погляд. Втім, було пізно.  Очі сльозилися, я постійно чихала і навіть лице почало червоніти.

— Давайте я проведу вас додому? Бачу, що алергія набирає обертів, — чоловік посміхнувся, ставлячи гроші на стіл і здіймаючи моє заніміле тіло. В очах на мить  потемніло від виснаження, але сил противитися не було. Він нахилився до вуха і ледь чутно промовив: — Скоро вам стане легше, Елайно. Не противтеся...

Ми зробили декілька кроків в сторону дверей і я знов чихнула, відштовхуючи Рейна силовою хвилею аж до барної стійки. Мені не вистачало повітря. Лице нещадно пекло, поки Люся про щось питала мене. Але все, що я змогла вимовити їй — слово «Колекціонер». Напевно мозок Люсі дістався не мій, адже вона відразу скумекала, що напівпритомний чоловік у її ніг був тим самим злочинцем, котрий напав на мене. Тому вона, не довго думаючи, підняла передню частину стійки та заштовхала Віларда в тумбу.

— Алане! Та тащи вже свій кістлявий зад сюди, бо їй зовсім погано! — кричала Люся, підходячи ближче до мене. — Арчі, швидко неси сюди воду!

Коврик миттєво пригнув зі стінки і поповз у підсобку. На крик нарешті з'явився Алан зі склянкою якогось варева. Ще одна силова хвиля пронеслася по кав'ярні, оживляючи все на своєму шляху. Чоловік  присів навколішки і почав заливати в мене огидний напій. Кругом гомоніли всі на світі, зливаючись в один страшенний потік шуму. Ал взяв коврик і почав витирати моє обличчя, аби трохи знизити жар.

— Ану замовкли всі!!! — закричала Люся так, що аж вікна затремтіли. — Елі погано, а ви тут побалакати захотіли? Та я вас всіх подавлю зараз, якщо не закриєте свої шухляди! Тиша!!!

На диво, меблі її послухались, а мене потрохи відпускало. Чого брехати, я і сама послухалася. Все таки стійка мала величезну вагу і опинитися під такою жіночою ніжкою зовсім не хотілося. Під її каблуком вижити взагалі не було шансів ні у кого. Хоча мені, відверто кажучи, хотілось би, аби вона закінчила зараз всі мої муки. Чхання поступово пройшло, але сили так і не повернулися. А от Люся чомусь почала розквітати...