Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Без крові. Така історія 📚 - Українською

Читати книгу - "Без крові. Така історія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Без крові. Така історія" автора Алессандро Барікко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 82
Перейти на сторінку:
на його думку, людське життя триває багато років, але насправді люди живуть лише декілька з них, зовсім небагато, у той час, коли їм удається зробити те, задля чого вони прийшли у цей світ. У цей час вони справді щасливі. А решта часу вони або чекають на цей момент, або згадують його. Ультімо сказав, що, коли чекаєш або згадуєш, ти ні сумний, ні щасливий. Ти лише здаєшся сумним, але насправді ти в цю мить або чекаєш, або згадуєш. Люди, які на щось очікують, не бувають сумними, а надто не сумують вони, коли згадують. Вони просто далекі.

— Я чекаю, — промовив він.

— На що?

— Доки зроблю те, для чого народився.

Ультімо вважає, що народився для того, щоб побудувати трасу. Він хоче побудувати автотрасу для перегонів. Так, саме так — дорога, якою б їздили виключно гоночні автівки. Це дорога, що йде у невідомість, більш того, вона замкнена, тому, почавши шлях, ти нікуди не приїдеш. Він сам її придумав, у реальності її не існує.

— Неправда, що вона не має кінця, — заперечив він.

Тоді Ультімо розповів мені історію про те, як вони з батьком у затопленому туманом місті кружляли дорогами, що всі йшли під прямим кутом.

Ультімо й досі ображається на батька.

Та, може, він таки має рацію, і всі дороги йдуть по колу і ведуть не кудись, а у самих себе, бо надто густим є туман нашого страху і надто примарними шляхи, що, як нам здається, ведуть деінде.

— А я, а для чого я прийшла у цей світ? Коли я почну жити насправді? Чи коли жила?

Власне, Ультімо можна було б назвати привабливим. Проте, коли ти знаходишся з ним поруч, чомусь завжди складається враження, що ти заважаєш якійсь дуже значущій справі. Завжди почуваєшся напруженою. Бути з ним — це ніби виконувати роботу.

Хай там як, лише Богу відомо, де він їх знайде, ті гроші на свою трасу.

Навряд чи можна зробити щось таке, коли в кишені 389 доларів.

Він, як дитина.

А я не дитина.

Я — жінка.

Жінка

Жінка

Жінка

Жінка

Голодна. Триклятий світ.

10:06 вечора.

Не забудь: потрібна нова сукня.

23 квітня 1923 року

Що я вмію:

1. Грати музику (Шуберта, Скрябіна, але не Баха і не Моцарта).

2. Розмовляти з людьми так, щоб вони не розуміли, до чого я веду.

3.

4. Бути у курсі подій.

5. Займатися сексом.

6. Не здаватися.

7. Триматися гідно в товаристві багатих і освічених людей.

8. Подорожувати без ускладнень.

9. Бути самотньою.

Чого я не вмію:

1.

2.

3.

Я пішла до пастора Вінкелмана і сказала йому, що в Коулів відбуваються речі, що мене дуже турбують. У них дуже бентежний хлопчик.

— Я благаю вас, я заклинаю вас не говорити нікому про мій візит, бо як хтось довідається, я втрачу свою роботу, а без роботи мені кінець, у мене немає родини, навіть майна власного і того немає. Обіцяйте, що нікому не розповісте. Ні, я вас Христом-Богом молю, не казати нікому, що я приходила до вас, бо як хтось дізнається, що я була у вас і щось казала, я втрачу свою роботу, а без роботи я

З іншого ж боку, я розповідаю вам про це задля добробуту цієї родини, а також усієї сільської громади. Повірте, я лише намагаюся

І я розповіла пасторові про те, що одного дня чула, як малий сидів за фортеп’яно і, їй-богу, грав украй складну музику, якої навіть я не знаю, а музика та була, так би мовити, бісівська.

— Ні, жодна душа більше тої гри не чула, я пішла покликати матір хлопчика, але коли та прийшла, дитина сиділа в кутку і, немов янголятко, гралася іграшками. І ви, певно, помічали, що всі інші діти в його присутності ніяковіють, та і решта родин, так би мовити, занепокоєна.

— Проте, що я можу зробити, не говорячи про цю дивину. Я не вірив, але зараз…

— Ні-ні, хлопчик не вміє грати, адже ніхто і ніколи його не вчив, я викладала музику для пані Коул.

— А правду кажуть, що коли тварини проходять повз цей будинок, вони видають дивні стогони?

— Ні, але так подейкують.

Пастор пообіцяв, що не видасть мене.

— Я ж бо роблю це задля їхнього добра. Я хочу добра пані Коул. Вона — гарна жінка.

Тепер треба було почекати лише кілька днів.

Я продовжую налагоджувати інструмент, кожного разу перед початком уроку. Якось Ультімо спитав, нащо я це роблю.

— Він постійно розлагоджений, — відповіла я.

— Може, я зміню ключі?

— Ні, не варто нічого міняти, — кажу.

Уже рік, як я так живу. Мені нагадав про це Ультімо. Це щось на штиб нашої річниці, якщо можна так сказати. Я спитала, який він хоче подарунок. Пожартувала. Але він відповів:

— Дозволь мені спати з тобою.

— Тобто?

— Спати з тобою, у твоєму ліжку.

Я розреготалася.

— Ти здурів?

— Але ж ти спитала, що я хочу у подарунок.

— Так, спитала. Але ж я пожартувала. Крім того, я ні про що таке не думала.

— Це ж лише подарунок, — відповів він.

— Знаю, але…

— На річницю.

— Тьху, що це тобі припекло зі мною спати?

— Та ти не хвилюйся.

— А мені, що ти мені подаруєш натомість?

— Проси, що хочеш, — відповів він.

Я трохи поміркувала.

— Дай почитати твої листи.

— Які ще листи?

— Ті, які ти ніколи не відкриваєш. Тим більше, що я знаю, де ти їх ховаєш.

— А що тобі з моїх листів?

— Пусте. Дай почитати.

Він поміркував хвильку.

— Прочитавши, запечатаєш їх знову і ніколи більше про них не заговориш, добре?

— Добре.

— Гаразд.

— Почекай, поки я перевдягнуся, а потім приходь.

— Гаразд.

— Принеси мені листи.

— Зараз?

— Так.

Ультімо пішов до сховку.

Безглузда історія. Усі листи до Ультімо приходять з Італії, пише їх італійський священик. Звуть його дон Саверіо. Спочатку він хотів знати, чи це дійсно Ультімо Паррі, бо мав упевнитися, що пише саме йому. Тож він засипав Ультімо питаннями і вони всі стосувалися війни. Питав про події, що сталися на війні. Панотець дуже сподівався, що Ультімо відповість, і тоді чоловік напевне знатиме, що листується саме з Ультімо. Безперечно, Ультімо не написав і рядочка. Тоді священик відписав, що, як про нього, то він перестав би писати, бо не довіряє Ультімо, але Кабіріа наполягає, щоб листування тривало. За словами Кабіріа, саме те, що відповіді немає, і свідчить, що вони пишуть саме до Ультімо. Напевно, Кабіріа — це його товариш, з яким вони

1 ... 53 54 55 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Без крові. Така історія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Без крові. Така історія"