Читати книгу - "Одержимий злом"

— Ні?

— Ні… Запитав, чи моє прізвище Нурюм, назвав мій номер телефону.

— Що було далі?

— Та нічого не було далі. Я запитала, хто телефонує. Він попросив трохи зачекати. Я чула якісь звуки на іншому кінці, ніби хтось гортає папери чи щось таке. Десь за півхвилини він знову озвався у слухавці. Сказав «перепрошую», і розмова урвалася. Ніби зрозумів, що подзвонив не туди, куди треба, й просто відімкнувся.

— Чому ви подумали, що дзвінок якось пов’язаний з вашим колишнім чоловіком?

— Мені здається, він так сказав… Начеб «ти і твій чоловік». Та говорив весь час у множині: «штучки, які ви просили».

Полісменка ще раз розпитала про телефонну розмову, намагаючись витиснути з жінки якнайбільше конкретики. А тоді підсумувала все сказане на допиті.

Вістінґ відхилився на спинку стільця. У голові клацнуло, ніби замкнулося електричне коло. Він не мав підстав не вірити словам Гелене Нурюм, однак щось у її розповіді кульгало.

Вже за годину після телефонної розмови з нею Кріса Пауста Бакке вбили, а помешкання спалили. Вістінґ перебирав різні сценарії. Добре було б із кимось обговорити ці моменти, але ж його усунули від справи. Інформація, добута під час допиту, не призначалася для його вух та очей. Хай там як, а телефонувати Тімові Скаґе запізно. Уже було далеко за північ.

Запис допиту закінчився, програма відтворення вимкнулася, і екран комп’ютера згас.

У теці виявився ще один доступний файл. Допит Таллака Ґляйха. Файл виставили півгодини тому. Очевидно, Ґляйха затримали цього вечора.

Вістінґ двічі клацнув на іконку. Програма відтворення автоматично відновилася. На картинці — та сама кімната для допитів. Тім Скаґе власною персоною сидів по правий бік столу. Чоловік навпроти був лисий, але без борідки-еспаньйолки. Поруч із ним — третій учасник допиту в стильному сірому костюмі, який сидів на ньому наче влитий, з розстібнутим під шиєю комірцем. Адвокат гортав покладені перед ним документи.

Таллак Ґляйх назвав своє ім’я та адресу. Слідчий оголосив, що йому висунуто обвинувачення у зберіганні наркотиків та незаконному володінні зброєю. Повідомив також, що під час обшуку в його помешканні знайшли 123 грами амфетаміну, 28 грамів гашишу, купу всіляких ліків, ще й на додаток три ручні гранати.

— Наркота моя, — відразу зізнався Ґляйх. — А про гранати мені нічого не відомо. Видно, хтось підкинув. Хтось із тих, хто побував у мене вдома.

— Вони лежали в шафі в твоїй спальні, — сказав Скаґе. — На них твої відбитки пальців.

Таллак Ґляйх знизав плечима.

— Не знаю, звідки взялися.

— Украдені з військового складу. Але в крадіжці тебе не звинувачують. Зараз ідеться про інше.

Ґляйх глянув на свого адвоката.

— То про що ж ідеться? — запитав адвокат.

— Гадаю, ви обоє розумієте, про що, — відповів Скаґе. — В оригінальній коробці має бути чотири гранати. У тебе вдома знайдено три. Маємо інформацію, що четверту ти передав Крісові Паусту Бакке. Цікаво, чи повідомив він тобі, навіщо йому граната.

Адвокат знову погортав папери, нахилився уперед.

— А що з цього приводу каже сам Бакке? — запитав він.

Його клієнт випередив Скаґе.

— Він мертвий, — коротко кинув він. — Згорів у своїй квартирі.

Тім Скаґе кивнув.

— Кріс Пауст Бакке загинув три тижні тому, — підтвердив він. — Коли ти з ним розмовляв востаннє?

Таллак Ґляйх замнувся. Вістінґові пересохло в роті. Води під руками не було, а вставати з-за комп’ютера він не хотів.

— Послухай, — вів далі Скаґе. — Я намагаюся грати відкритими картами. Напередодні своєї смерті Бакке багатьох просив роздобути йому гранату. Ми маємо всі підстави вважати, що саме твоя граната була використана під час втечі Тома Керра. А це означає, що Бакке, скоріш за все, зустрічався з Іншим.

Таллак Ґлях уже розтулив рота, але його урвав адвокат.

 — Зачекайте, — підняв він угору руку. — Як загинув Кріс Пауст Бакке? У пожежі?

— Випадок розглядають як підозрілу смерть.

— Убивство?

— Це — головна гіпотеза.

Адвокат кивнув на свого клієнта.

— Можемо зробити перерву? Нам треба переговорити.

Скаґе назвав у мікрофон час і оголосив перерву в допиті. Екран згаснув. Вістінґ поставив відтворення на паузу, підійшов до столу й налив собі з-під крану води. Вихилив одним духом і налив ще. Потім переніс ноутбук до вітальні. Там йому було зручніше сидіти.

Після перерви допит продовжився.

— Мій клієнт, — почав адвокат, — визнає, що передавав Крісові Паусту Бакке гранату й пістолет, але не знав, навіщо вони йому потрібні.

— Бакке сказав, для кого призначається зброя? — запитав Скаґе.

Таллак Ґляйх похитав головою.

— Сказав тільки, що бере не для себе. Для якогось іншого пацика. Кріс був фіксером. Тим, хто все дістає. Як комусь щось треба, йдуть до нього.

— Коли це було?

— За тиждень до загибелі.

Скаґе детально розпитав, як саме Кріс Пауст Бакке вийшов на контакт з Таллаком і як відбулася передача замовлення.

— Я розмовляв з ним потім, коли він вже передав зброю замовникові. Бакке був у стресі. Нервовий.

— Як це проявлялося?

— Ну, може, навіть панікував. Ніби каявся, що взявся за ту справу. У кожному разі, став інакшим. І справа не тільки в бороді. Здавався параноїком. Не міг спокійно всидіти на місці. Роззирався на всі боки, ніби боявся, що його пасуть.

Вістінґ знову поставив запис на паузу. Щось у словах Таллака зачепило його краєм свідомості. Він відмотав запис назад.

«…У кожному разі, став інакшим. І справа не тільки в бороді…»

Фраза прозвучала так, ніби Бакке почепив накладну борідку, щоб змінити зовнішність. Цей факт нагадував інший випадок. Чоловік, який видавав себе за Тео Дермана, теж мав бороду. Клесові Танке здалося, що то був камуфляж. Начеб відвідувач запустив бороду напередодні візиту в адвокатську контору, коли шантажем змусив Танке передати листа в тюрму.

Вістінґ знову ввімкнув запис, сподіваючись, що Тім Скаґе теж відчує те саме, що й він, розпитає про борідку, але Скаґе не володів інформацією, тож не мав підстав ухопитися за цю деталь. Він просто продовжив допит.

— Коли це було? — запитав Скаґе.

— Кілька днів по тому Бакке передав мені гроші. Тоді я бачив його востаннє.

Тім Скаґе нахилився вперед.

— То ти ще раз з ним спілкувався? Уже після того, як передав гранату й пістолет?

— Так.

— Тобто за кілька днів до смерті?

Таллак Ґляйх кивнув.

— Тоді ти був певний, що зброю вже передали за призначенням?

— Так. Інакше не бачив би я своїх грошей.

Боковим зором Вістінґ помітив на вулиці світло фар. Витягнув шию і побачив авто, яке під’їхало під будинок Ліне. Була друга година ночі.

… Тім Скаґе й Таллак Ґляйх дійшли висновку, що гранату й пістолет