Читати книгу - "Одержимий злом"

Вістінґ розумів, чому Скаґе такою важливою видавалася дата передачі. Вона не збігалася в часі з дзвінком незнайомця до Гелене Нурюм. Вістінґ припускав, що, говорячи про «штучки», Кріс Пауст Бакке мав на увазі гранату й пістолет.

Вістінґ вихилив воду і сидів зі склянкою в руці, доки Скаґе назвав час закінчення допиту — 23.17. Його не покидало відчуття, що не все стикується. Інформація свіжа, кількагодинної давності. Вістінґ потребував трохи часу, щоб усе проаналізувати. Хоч тепер це не мало б його стосуватися, але він не міг інакше.

Розділ 63

Він заснув на стільці і прокинувся від телефонного дзвінка. Годинник показував за чверть сьому ранку. Надворі вже розвиднювалося.

Дзвонив Гаммер.

— Маю дещо цікаве, — сказав він.

Вістінґ кахикнув, щоб продерти горло.

— Мені нині не спалося, то я просидів над документами всю ніч, — вів далі Гаммер.

— Хіба ти не відсторонений від роботи?

— Відсторонений, але ці матеріали є в базі даних Семмельмана. Ми й далі маємо до неї доступ.

— Схема контактів?

— Телефонна база, — пояснив Гаммер. — Ти вдома?

— Так.

— То я приїду й покажу.

Вістінґ пішов у душ і навіть встиг до приходу Гаммера заварити каву.

Вони сіли за кухонний стіл. Гаммер мав з собою свій ноут, де він відсортував і систематизував дані різних телефонних операторів. Усі мобільні дзвінки й смс-ки з території навколо хутора Тома Керра, зібрані до пожежі. Понад мільйон дзвінків за три місяці. Хутір стояв на відлюдді, однак у зоні, яка охоплювала шосе Е6 і східні квартали Осло.

— Мусив же Керр якось комунікувати з Іншим. Семмельман зі своєю командою перевірили всі телефонні контакти, але не знайшли нічого путнього.

Вістінґ мовчки кивнув.

— Це може лише означати, що Керр або й обидва користувалися мобільними, не зареєстрованими на себе.

— Голка в копиці сіна, — буркнув Вістінґ.

— Група Семмельмана також дослідила пересування Тома Керра ще до його арешту п’ять років тому. Навіть на які замовлення виїжджав. Не раз він по кілька днів працював поза Осло. Наприклад, два тижні на будівництві нового басейну в Мушьоені. Я виключив усі номери, активні у той період, коли ми точно знали, що його не було вдома, і видалив їх з бази.

— А до цього ніхто не додумався раніше?

Гаммер узяв горнятко й тримав у долонях, доки Вістінґ наливав каву.

— Принаймні не побачив таких спроб у базі даних Семмельмана, — він пригубив філіжанку, відпив ковток. — Після відсіювання залишилося ще дуже багато дзвінків та повідомлень, але я стер з бази інших мешканців мобільної зони. Тим, що залишилося, легше оперувати.

— І як успіхи? — запитав Вістінґ.

— Мені спало на думку, що Інший теж міг раніше бути засуджений. Я відсортував усіх абонентів, які мали судимість.

— Група Семмельмана теж звертала на це увагу, — ввернув Вістінґ.

— Так, але мені закортіло придивитися до них ближче. Такими незареєстрованими телефонами обмінюються переважно кримінальні елементи.

Вістінґ мовчки кивав, попиваючи каву.

 — Мова йде про 122 номери, зареєстровані на раніше засуджених осіб. 34 з них — за сексуальні злочини, — Гаммер розвернув ноут до Вістінґа й тицьнув пальцем у монітор. — Ці двоє цікаві персони.

То був список усіх розмов і смс-ок між двома абонентами в хронологічному порядку, з датами й годинами.

— Стеффен Шєберґ і Турмуд Ярен, — прочитав Вістінґ. — Хто це?

— Сексуальне насильство, — відповів Гаммер. — Стеффен Шєберґ засуджений за напад зі зґвалтуванням у Тьойенпаркен. Турмуд Ярен — за інцест і поширення дитячого порно.

Вістінґ бачив з виразу обличчя колеги, що це ще не все. Гаммер показав на колонку дат.

— Прикол у тому, що обоє сиділи на той момент у тюрмі. Шєберґ — в «Уллесму», а Ярен — в «Іла». Обоє отримали великі терміни. Стеффен Шєберґ помер два роки тому у віці 62 років. Ярену виповнилося 29, вийшов на волю торік. Зараз у нього інший номер мобільного. Вони з різних кінців міста. Ніщо не свідчило про те, що вони хоча б знали про існування одне одного.

— Хтось же мусив поповнювати їхні телефонні рахунки, — завважив Вістінґ.

— Це могла бути угода автоматичної оплати, укладена до моменту звільнення з тюрми абонента, — висловив припущення Гаммер. — Або абонемент, який можна поповнювати карткою, купленою у крамниці. Будь-хто може поповнити. Після введення карток поповнення мобільні оператори більше не вимагали реєстрації, зате ввели суворіші правила користування телефонами. Хочеш підтримувати свій абонемент чи завести новий, мусиш показати посвідчення особи. Доки абонемент дійсний, хто хочеш може заплатити за телефонні видатки, і нікого ж не відстежиш. Ця система припинила існування п’ять років тому. Всі дані користувачів видалено. Ми маємо лише ті дані, які вдалося добути, щоб окреслити коло абонентів поблизу хутора Тома Керра.

Гаммер поскролив сторінку своєї схеми донизу й повів далі:

— Востаннє власники цих телефонів контактували між собою за вісім годин до спроби викрасти Фрею Бенгтсон. Спроба не вдалася, і Тома Керра арештували.

— То ти знайшов їхню точку дотику!

Вони, справді, наблизилися до чогось важливого, що давало шанс на прорив у розслідуванні. Водночас до Вістінґа повернулася тривога. Шкребке відчуття, ніби не складаються докупи пазли. З цим відчуттям він заснув напередодні ввечері, і тепер воно повернулося. Значно сильніше. Дуже погане передчуття.

Гаммер підтягнув до себе ноутбук.

— Треба повідомити про це Семмельманові, — сказав він.

Вістінґ підвівся, підійшов до вікна. Автомобіль Ліне далі стояв перед будинком.

— Думаю, не треба, — заперечив.

— Чому?

Вістінґ обернувся до Гаммера.

— Звідки взялися ці телефони? — запитав він, але відразу перефразував запитання. — Де вони зберігаються, коли власників арештовують?

Вістінґ бачив з реакції Гаммера, що той розуміє, куди хилить колега. Телефони в арештованих відбирали. Насамперед у тих, кого звинувачували в сексуальному насильстві. Ретельно вивчали фото й зміст повідомлень, шукаючи доказів у справі. А потім вони зберігалися на поліційному складі речових доказів. Деякі видавали на руки родичам або пересилали в тюрму разом з іншими особистими речами в’язня, де вони зберігалися до моменту його звільнення. Але більшість залишалася у поліції.

Розділ 64

Коли Ліне прокинулася, у спальні було зовсім світло. Забула звечора опустити жалюзі. Небо надворі низько нависало над землею, темно-сірі хмари пучнявіли дощем.

Вона потягнулася по телефон на нічному столику й висмикнула з нього зарядку. 07.45. Ніяких повідомлень. Онлайн-газети не пропонували нічого нового. Статті з різноманітними заголовками й переважно схожим змістом. Усі повторювали розповідь про втечу Тома Керра й подавали її як промах поліції. Фотографії батька на імпровізованій прес-конференції в Ефтанзі служили ілюстраціями до текстів.

Тільки TV2