Читати книгу - "Житія Святих - Лютий, Данило Туптало"

спочити й уникнути спокус ворожих". Той же сказав: "Є місце таке, але страшне: камінь є посеред моря високий, з нього ж неможливо взагалі побачити земну твердь". Блаженний же відповів: "Таке місце дуже люблю і хочу такого мешкання, до якого неможливо було б дістатися жінкам". Сказав йому кораблеплавець: "Звідки будеш мати поживу для себе?" Блаженний же сказав: "Угоду покладу між мною і тобою, щоб ти приносив мені їжу, я ж буду молитися до Бога за тебе. Ще ж принось мені віття фінікове, аби працював я руками своїми, плетучи. Ти ж будеш, забираючи, продавати рукоділля моє і за те купувати хліб і приносити мені. Також і воду в посудині. Приходити ж будеш на рік двічі або тричі, приносячи мені хліб сухий і воду". Це чуючи, кораблеплавець зрозумів, що духовний це муж, й обіцяв усе, що звелить, чинити. І, сівши з ним на корабель, відплив на те місце, вітер-бо добрий дмухнув. Дісталися надвечір до кам'яного того місця. Блаженний же, бачивши те місце придатним вельми, зрадів душею, і похвалив Бога, і кораблеплавця благословив, і вийшов на камінь. І заспівав: "Непохитно надіюсь на Господа, І Він прихилився до мене, і вивів мене з ями пристрастей, і з болота глибокого і поставив на камені ноги мої, і зміцнив стопи мої". Закінчивши псалом і помолившися, сказав до кораблеплавця: "Іди у світ, брате, і принеси мені хліба, і води, і гілля, щоб я робив кошики". Кораблеплавець же мовив: "Коли хочеш, принесу тобі і дерева, щоб зробити тобі хатину малу". Блаженний же не захотів, але сидів на камені, денною спекою палений і нічним холодом студжений. Кораблеплавець же кожного року двічі чи тричі приносив йому хліб і воду, як просив його святий. Живучи на скелі, блаженний Мартиніян був дуже радий, що уникнув мирської суєти. Він день і ніч хвалив Бога і вправлявся в богомислії. Але лукавий диявол і тут не хотів залишити святого і намагався в різний спосіб йому шкодити. Одного разу вночі він вчинив на морі велику бурю і зніс над головою блаженного величезну хвилю. Вона здіймалася над скелею на п'ятнадцять ліктів. При тому диявол волав:

— Потоплю тебе, Мартиніяне! Блаженний незворушно відповів:

— Дарма ти, немічний і окаянний, трудишся: не злякають мене твої підступи. Я уповаю на Господа мого Ісуса Христа і Його Іменем осоромлю тебе.

Це сказавши, блаженний почав виспівувати: "Спаси мене, Боже, бо води дійшли до душі моєї. Я загруз у болоті глибокім, і нема на чому стати, я прийшов на глибину моря, і буря затопила мене".

Закінчивши цей псалом, Мартиніян почав молитися: "Господи, Ісусе Христе, — взивав він, — Єдинородний Сину невидимого Отця, Ти зійшов на землю ради нашого спасення. Ти володієш морем, і велиш вітрам. Все зі страхом слухає Тебе. Почуй мене, Владико, в цей час і припини цю бурю, посором диявола, який хоче мене погубити. Все можливо для Тебе, Господи; все перебуває у Твоїй владі". Після цих слів святого диявол щез. Буря припинилася, не вчинивши святому жодної шкоди. По тому святий перебував на тій скелі ще шість років, терплячи заради свого спасення і дощ, і холод, і спеку. Але диявол не припиняв своїх підступів. Він навів на святого іншу, ще важчу спокусу і ще більші випробовування. Одного разу диявол побачив, що по морі пливе корабель, на якому перебувають чоловіки і жінки. Він здійняв бурю, і сильний вітер, пригнавши корабель до одного каменя, розбив його. Всі, хто був на ньому, потонули, тільки одна дівчина встигла схопитися за дошку і на ній припливла до скелі, де жив Мартиніян. Схопившись за камінь, дівчина стала волати: "Помилуй мене, рабе Божий, подай мені руку, врятуй мене і не залиши на погибель". Побачивши, що дівчину, окрім нього, ніхто не може врятувати, блаженний сказав: "І це — підступи дияволські, але нині, дияволе, не можеш перемогти мене. Горе мені, грішному, бо знову спокуса переді мною: як мені вчинити? Якщо не подам дівчині руки і не витягну з води, то вона потоне, і на моїй душі лежатиме тяжкий гріх, бо тоді я буду її вбивцею. Якщо витягну її, то мені не можна буде залишатися тут із нею. Тоді буде для мене лихо, гірше від першого. Колись, перебуваючи на землі, міг я утікати, але тепер — куди мені втікати? Бо тільки тут є одна мала скеля, а всюди довкола море.

Потім, простерши руки до неба, блаженний почав молитися: "Господи, не дай мені загинути, але влаштуй усе на користь моєї душі". Це сказавши, він подав дівчині руку і вивів її з моря на скелю. Побачивши, що вона досить гарна, Мартиніян сказав: "Істинно, не можуть бути разом сіно і вогонь; неможливо, щоб ти і я жили тут разом. Залишайся тут і нічого не бійся: тут є хліб і вода, їх сюди привозить один корабельник. Ось через два місяці він приїде сюди. Розкажи йому про все, що сталося, і він перевезе тебе через море".

Після цього святий перехрестив море хресним знаменням і сказав: "Господи Ісусе Христе! Ти заборонив вітрам, які Тебе слухають із трепетом, споглянь і помилуй мене і не дай мені загинути. В ім'я Твоє кинусь я в море, бо краще померти у хвилях, ніж розпалюватися тілесною пристрастю до жінки". Тоді, звернувшись до дівчини, Мартиніян сказав: "Спасайся, дівице; Бог збереже твою душу від усіх ворожих підступів і збереже тебе до кінця". З цими словами він кинувся в море і поплив. Божим промислом, два дельфіни підняли його на свої хребти і понесли. Побачивши це, дівиця дивилася на нього до того часу, поки він не щез зовсім. Дельфіни винесли блаженного на тверду землю. Вийшовши на сушу, Мартиніян став дякувати Господу: "Хвалю Тебе, Господи Боже мій, бо ти дивно проявив Свою милість на мені, грішному і недостойному рабові Твоєму. Не залиши мене і до кінця".

По тому він почав так роздумувати: "Що вчиню, не відаю, в горах-бо і пустелях не полишає мене диявольська неприязнь, так і в морі не покине мене, і не відаю, що робити. Далі добре повчитися слів євангельських і чинити їх, вчить Господь так: "Якщо будуть вас переслідувати в однім місті, утікайте до іншого. Амінь-бо говорю вам, не встигнете гради Ізраїлеві". І таке сказав: "Почав ходити з місця на місце, з града в град, подорожуючи і говорячи собі: "Втікай, Мартиніяне, щоб на тебе напасть не