Читати книгу - "Загублений світ"

— Так, мають бути, — підтвердив Базелтон.

— Можливо, це місця, де вони їдять, — сказав Кінг.

Доджсон роздратовано похитав головою.

— Це ж очевидно, що ці кола не можуть бути місцями годівлі.

— Чому?

— Тому що ці тварини важать в середньому двадцять тон кожна, ось чому. Якщо таких двадцятитонних динозаврів ціле стадо, то ми говоримо про сукупну біомасу у півмільйона фунтів, яка рухається лісом. Таке стадо їстиме багато рослин протягом дня. І робити вони це можуть лише рухаючись. Так?

— Припустимо…

— Припустимо? Подивись навколо, Говарде. Ти бачиш десь повністю з’їдену ділянку лісу? Ні. Вони поїдять трохи листя з дерева — і рухаються далі. Повір мені, ці тварини змушені пересуватися, щоб їсти. А от що не зсувається з місця — це їхні гнізда. Тож ці червоні кола мусять бути місцями гніздування. — Він подивився на карту. — І якщо я не помиляюся, перше з цих гнізд знаходиться відразу після цього підйому, з іншого боку пагорба.

«Джип» підстрибнув на грудці, приземлився і, погойдуючись, рушив вгору схилом.

Токування

Левін стояв у схованці, спостерігаючи у бінокль за стадами. Малкольм разом з іншими повернувся до трейлера, залишивши його у спокої. Левіну стало легше, коли вони пішли. Йому дуже подобалося спостерігати за цими тваринами, та він знав, що Малкольм не поділяє його безмежного ентузіазму. Справді, завжди здавалося, що в Малкольма є якісь інші міркування в голові. І особливо нетерплячим він був, коли доходило до спостереження — Малкольм любив аналізувати дані, але не хотів їх збирати.

Звичайно, це репрезентувало добре відому різницю, що існувала між вченими. Фізика була ідеальним прикладом. Експериментатори і теоретики жили в абсолютно різних світах, обмінюючись документами, але між ними було мало спільного. Це були ніби різні дисципліни.

Що ж до Левіна та Малкольма, то різниця між їхніми підходами стала помітною ще тоді, у дні Санта-Фе. Обидва чоловіки цікавилися вимиранням видів, але Малкольм підходив до предмета в широкому сенсі, з суто математичної точки зору. Його незалежні судження, непохитні формули зачарували Левіна і між ними почався неофіційний обмін за обідами: Левін вчив Малкольма палеонтології, а Малкольм навчав Левіна нелінійній математиці. Вони почали робити деякі попередні висновки, які обидва вважали захопливими. Але разом з тим між ними почалися і розбіжності. Їх не раз просили залишити ресторан; тоді вони виходили на спекотну Гуадалупе-стріт і йшли назад до річки, все ще горлаючи один на одного, а туристи, які йшли назустріч, квапливо переходили на інший бік вулиці.

Зрештою, через відмінності вони перейшли на особистості. Малкольм вважав Левіна педантичним та метушливим, заклопотаним дрібницями. Левін ніколи не бачив загальної картини й не думав про наслідки своїх дій. Зі свого боку, Левін без вагань називав Малкольма деспотичним і відособленим, байдужим до деталей.

— Бог в деталях! — якось нагадав йому Левін.

— Можливо, твій Бог, — відказав йому Малкольм. — Мій — у процесі.

Стоячи у схованці, Левін подумав, що саме такої відповіді й слід було очікувати від математика. Левіна цілком задовольняло, що деталі означали все, принаймні у біології, і що загальним недоліком його колег-біологів була недостатня увага до деталей.

Сам Левін жив заради деталей і ніколи їх не пропускав. Як у випадку з тою твариною, що напала на нього й Дієго. Левін часто думав про це, прокручуючи у голові цю подію знову і знову. Щось у ній було тривожним, якесь враження, яке він не міг описати.

Тварина напала швидко, і він відчував, що за формою це був теропод — задні ноги, жорсткий хвіст, великий череп, все як завжди — але щось у цій короткій миті було особливим, що змусило вченого визначити цю тварину як карнотавра. Крім цього, його шкіра була вкрай незвичайною, здавалася якоюсь строкато-зеленою, але щось у ній було…

Він знизав плечима. Тривожна ідея висіла в його голові, але він ніяк не міг її зрозуміти. Просто не міг, і все.

Левін неохоче перемкнув свою увагу на стадо паразаврів, що паслися вздовж річки, поруч з апатозаврами. Він прислухався до характерного сурмління паразаврів. Левін помітив, що найчастіше вони видавали короткі звуки, такий собі гудок. Іноді цей звук видавали відразу або майже відразу кілька тварин, перекриваючи одна одну, тому здавалося, що це виразний спосіб вказати, де знаходиться стадо. Потім лунало набагато довше, драматичніше сурмління. Цей звук був нечастим, і його видали лише два найбільші динозаври зі стада, які сурмили голосно й довго. Але що означав цей звук?

Стоячи там на сонці, Левін вирішив провести невеличкий експеримент. Він склав руки рупором навколо рота і зімітував трубний звук паразаврів. Імітація була не дуже добра, але лідер паразаврів одразу ж підняв голову і покрутив нею туди-сюди. І видав низький звук, відповідаючи Левінові.

Левін просурмив ще раз.

Паразавр знову відповів.

Левін був задоволений цією відповіддю і зробив запис у своєму блокноті. Але коли він знову підняв голову, то зі здивуванням побачив, що стадо відходить від апатозаврів.

Вони зібралися разом, утворили єдиний рядок і почали рухатися просто до схованки.

Левін спітнів.

Що він накоїв? Десь у закутках свого розуму він питав себе, чи, бува, не зімітував він заклик до спарювання. Це все, що потрібно, аби привабити хтивого динозавра. Хто знає, як ці тварини поводяться під час спарювання?

З дедалі більшою тривогою він спостерігав, як вони наближалися. Можливо, слід покликати Малкольма і порадитися з ним? Але, подумавши про це, він зрозумів, що імітуючи цей крик, він втрутився у навколишнє середовище, ввів нову змінну. Він зробив саме те, що, як він сам казав Торну, не має наміру робити. Звичайно, це було нерозумно. І, звичайно, не дуже важливо для ситуації в цілому. Але Малкольм напевно лаятиме його на всі заставки.

Левін опустив бінокль і дивився вперед. Глибокий трубний звук лунав у повітрі так голосно, що в нього боліли вуха. Земля почала трястися, аж схованка небезпечно захиталася з боку в бік.

О Боже, подумав він. Вони йдуть просто до мене. Він нахилився і неслухняними пальцями почав розв’язувати рюкзак, шукаючи рацію.

Проблеми еволюції

У трейлері Торн витягнув зневоднені продукти з мікрохвильовки і розклав їх на тарілки, що стояли на маленькому столику. Всі розгорнули їх і почали їсти. Малкольм тицьнув виделкою у свою страву.

— Що це таке?

— Куряча