Читати книгу - "Нестерпний бос. Наречений за контрактом, Астра Вєєр"

- Для тих, у кого проблема з вухами, можу повторити, - не збиваюсь я. - Саме два дні тому. Я ж так перенервував тоді. Думав, якщо відмовить кохана, з розуму зійду від горя. Бачите? Зі мною все гаразд, щасливий. Отже, все відбулося як треба. Нехай краще розповість моя люба Вікторія подробиці.

Під столом штовхаю застиглу дівчину. Не буду ж я один все розгрібати. Та й нашу легенду забуваю місцями. Постійно щось плутається у голові.

- Увечері Кирило запросив мене до ресторану, - починає наречена.

- У котрій годині?

- Ми на допиті тут, чи що? - відбиваюся від Алекса. Раніше він не дратував мене настільки.

- Нам теж цікаво! - підтримує його Міша, кажучи і за свою дружину-художницю, яка мовчить і весь час щось жує.

- Кирило за мною заїхав і відвіз у ресторан. Ми зустрілися, час забувся та…

- Поцілувалися з усією пристрастю, - підказую я, обіймаючи дівчину.

Вікторія від моїх слів червоніє, ховаючи обличчя за серветкою.

- Помовч, наречений. Такий він у нас базіка. Дай краще послухати Вікторію, - не витримує батько.

На фіктивну наречену знову перемикається загальна увага, і вона продовжує:

- Сіли ми за столиком у ресторані вечеряти. Кирило раптом різко піднявся і попросив на нього почекати. А я залишилася одна, ні про що не здогадуючись. Повернувся він... - робить паузу, ми в цьому місці сперечалися, як я повернувся. - Повернувся з цілим оберемком квітів. Подарував мої улюблені нарциси.

- Ох, як мило, - зворушилися мама і тітка з художницею.

- Ну і ну, - більш стримано лунає від чоловіків.

- І ще з'явився скрипаль, заграв чарівну мелодію, - Вікторія далі вигадує, хоча я наполягав на саксофоні. - Від несподіванки розгубилася, не відразу зрозуміла, що відбувається.

- Всі ми губимося у найромантичнішу мить, - допомагає тітка, сама того не знаючи.

- Так, це був незабутній момент. Я навіть плакала. Кирило впав на коліно і запропонував мені стати його дружиною. Не хотів вставати, поки не погоджуся голосно на весь ресторан.

Алекса чомусь наша зворушлива історія почала веселити. Регоче й аплодує стоячи. Скільки у ньому вже келихів? Хотів би я знати.

- Так все і відбувалося! - підтверджую я. - Потім ми гуляли містом і поїхали до мене продовжувати…

- Кирило, ну не варто далі подробиць, - моя фіктивна парочка збентежено киває.

- А чому ж? Продовжуйте, ду-уже цікаво, - знову чіпляється Алекс.

От і що зі скаженим двоюрідним братом робити?

Знаю що.

- Та гаразд, гаразд. Умовив! Візьму тебе свідком на наше весілля. Подякуєш потім розкішним подарунком, - швидко перемикаю розмову на іншу хвилю. - Як вважаєте, впорається Алекс? Він хоч взагалі знає, що люди на весіллях роблять? 

- Пф! Звідки йому знати? Взагалі про спадкоємців не думає! - пихкає відразу його батько, мій дядько. - Ось, бери приклад, сину, з двоюрідних братів. Навіть Кирило привів наречену. Хоча ми припускали, що цього не станеться найближчі роки.

- Дивись сюди, на свій приклад, - тицяю на себе, показуючи Алексу. - Дивись-но і заздрі. 

Всім стає смішно, навіть Міша регоче з художницею. Не сміються лише двоюрідний брат і Вікторія. Вони підозріло переглядаються. І мені це аж ніяк не подобається!