Читати книгу - "Українське письменство"

нытья над судьбою исключительно малоросса». ">[548]. В своїй статті про поетів пошевченківської пори я згадував, в якій млявій і неімпонуючій антитезі подає він старе й нове життя, патріархальну простоту і цивілізацію з її безмірним ускладненням життя. Досить того, що Чернігів 70—80-х рр., що тільки на перші приступки технічної культури підіймався, насаджував перші громадського користування садки і прокладав перші тротуари, фігурує у нього, як «город суєтливий» — «добра и зла прикрашеный вертеп». Найбільше до серця Глібову промовляють хуторські пасіки, гаї, не порубані ще «грошовитою кишенею», діди-казкарі, перекази про старовину, що завжди мислиться у нього, як «щастя-доля»:
Свята старовино! Про тебе я згадав; Правдивії слова твої не вмерли…                      («Перли і Свині»)
Була колись доля… Трапляють тоді І слави чимало, чимало і шкоди… Минулось, забулось… По бистрій воді Гуляють берлини, свистять пароходи.

З цими «обносками» романтичного світовідчування поєднуються обноски сентименталізму, ідилічні картинки та етичні висновки, в яких немов відроджується старий Квітка:

     Давно, давно мовляють люди, Що добренько роби, то добре й буде…      Не треба людям забувати:      Хто вік по-Божому прожив, Ніколи зла і кривди не чинив, Того по смерті будуть поважати      І добрим словом поминати.

Правда має перемогти в світі — але мислиться вона без жодних прикмет соціального руху; здебільшого вона малюється байкареві, як моральна витривалість та старосвітська мудрість добрих людей, що можуть іншим стати за приклад і присоромити їх, як мудрий дідок присоромив далекосяглі думки вітряків («Дідок і вітряки», байка 79).

Взагалі Глібов-байкар проти всякої далекосяглості громадських програм, проти всякої боротьби діяльної з соціальною несправедливістю. Коли, сидячи в печі, «хороша Паляниця»

На господиню стала гомоніть,

розсудливий Книш подає їй пересторогу. «Мовчи та диш», — озвався у куточку Книш».

Як перед більшим менший чоловік     До правди повернуть язик Одважиться — по стародавній мові,     Що хлібець їж,     А правду ріж, — Того й гляди утнуть як Комарові, —

епічно нотує в одній приказці (так називає він моралістичні висновки з своїх байок). Енергійні рядки з натяками громадського характеру, хоч і нерозроблені, як цей у байці «Васильки й Будяк»,