Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Кременецький звір 📚 - Українською

Читати книгу - "Кременецький звір"

208
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кременецький звір" автора Сергій Карюк. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57
Перейти на сторінку:
жилося йому не надто добре, але ж це було краще, ніж втрачати свідомість від ударів здоровенного селюка... Та й помер той лікар вчасно, щойно виявилося, що хлопчина має неабиякий талант.

— Убивати, — тихо підказав Голота.

— Е ні, ліценціате. Я завжди був справжнім лікарем. Не те, що більшість коновалів, яких зустрічав усе своє життя, — відмахнувся рукою, скривившись Хохриттер. — У мене був талант і золоті руки. Уже малим я був кращим за того старого тупака, що мене вчив! Але він чомусь відкинув копита, і я накивав п’ятами, забравши його гроші зі сховку. Тікав так довго, що зрештою, зупинився аж у Монпельє.

Хохриттер зупинився, подивився у вогонь невидющими очима, явно згадуючи. Потім отямився, пошкрябав щоку й продовжив:

— Туди, в університет, я й віддав Ремерові гроші і так став студентом. Там також було нелегко. Хай я був один із найкращих анатомів і хірургів серед студіозусів, та не мав жодного шансу прославитися. Бо був чужий і бідний. Не з’явилося в мене шансів і коли почав практикувати. Всіх клієнтів розділила між собою зграя старих недоумків та синків із багатих родин. Мені ж лишалося їздити Європою у пошуку випадкових заробітків.

— Так ви потрапили на Волинь...

— Спочатку у Львів. Я вилікував одного міського патриція від метеоризму й відразу ж став зіркою у цій глушині...

— Тоді ви почули про Мнішеків... Про хворобу хлопця.

— Так. А коли приїхав, відразу побачив, що ніяких хвороб немає й близько. Хлопець був трохи нервовий і з неабиякою уявою. А от мати довела його до справжніх розладів. Усе, що було потрібно, — це відірвати хлопця від тієї істерички, що я й зробив — повіз у мандрівку.

— Але що сталося в Італії?

— Що? Дві речі. Я побачив моїх бездарних однокашників, які лікували в Римі, Неаполі та Венеції. Їх називали світилами науки і під час зустрічей вони зглядалися й плескали мене по плечу, гидливо кривлячи губи на вбогого тедеско[47]. І ще одне: я зрозумів, що, як завжди, мав рацію — хлопець повністю вилікувався вже за місяць. А це означало...

— Що скоро ви втратили б роботу...

— Так, ви, на диво, проникливі. І як я міг так помилитися, вважаючи вас недоумком? Так, я справді злякався. Так-так, мій милий ліценціате. Я не хотів більше жити в конюшнях і годувати бліх у поганих заїздах. І саме в цей час сталася подія, що перевернула моє життя, — Хохриттер зробив паузу й прикрив рукою очі. — Якось до мене навідалися гості, посланці дуже, дуже впливових людей. Які мали зуб на дядька хлопця...

— І? — нетерпляче підганяв Голота лікаря.

— Люди знали про хворобу хлопця і про те, що я його вилікував...

— Не кажіть далі, — швидко заговорив Голота, кусаючи губи. — Вам заплатили, аби ті хвороби повернулися. Навіть більше — аби ті хвороби зробили Міхала кривавим маніяком... Тоді б вони мали, як впливати на дядька-міністра...

Хохриттер скривив губи і поаплодував Голоті:

— Браво! Усе так і було. Аби повернути нервовому Міхалу його лікантропію, треба було влаштувати справжню виставу й отруїти нещасну дівчину. На війні як на війні, — театрально розвів руками Хохриттер. — Результат був прекрасним. Міхал знову поринув у депресію. Я ж розпоряджався грошима молодого магната, писав трактат про лікантропію й почувався господарем світу.

— Але чому ви повернулися?

— Бачиш, Голото, тим панам знову знадобився старший Мнішек. Вони захотіли влаштувати показову виставу й засудити його небожа тут, серед їхніх володінь... Не просто небожа, а кривавого Кременецького Звіра, проклятого Богом.

— Пани? Ви натякаєте на Фамілію, клан князів Чарторийських, що ворогують із Мнішеками? — перебив Голота.

— Можливо, — ухильно відповів Хохриттер. — У могутніх князів Чарторийських завжди палкі суперечки з дядьком Міхала... Але, зізнаюся, Чарторийські тут не більш, ніж маріонетки.

— Маріонетки? — здивувався Голота. — Найвпливовіші люди в Речі Посполитій?

— Справді впливові люди сидять трохи далі на схід. Ви чули про графа Паніна[48]? — запитав Хохриттер, сплівши пальці.

— О, Господи, Хохриттере! — Голота аж устав зі свого крісла. — Не кажіть мені, що ви російський шпигун!

— А що вас дивує, Голото? Це ж Річ Посполита. Тут половина аристократів — російські шпигуни, інша — саксонські, і всі вони продаються то одному табору, то іншому. Чому не може бути шпигуном лікар?

— Але... Навіщо?

— Що саме?

— Я розумію, навіщо росіянам або саксонцям аристократи, впливові люди, багатії. Але навіщо їм... ви?

— Комусь же треба виконувати брудну роботу... Я, наприклад, відповідаю за прихильність до Московії його світлості Єжи Мнішека... З моєю допомогою Московія тримає його на короткій шворці.

— Через хворобу Міхала? Не смішіть мене...

— І це також. Ви ж розумієте, як нам вдалося завербувати міністра Єжи Мнішека вперше?

— Отим убивством в Італії?

— Отруєна дівчина була донькою місцевого графа. Можете уявити скандал, який міг спалахнути, якби Міхал зізнався в убивстві, як і хотів... Але росіяни допомогли зам’яти бучу, яку самі ж і організували, — посміхнувся Хохриттер. — За це, ну, і, звісно, за двадцять тисяч червінців міністр Мнішек несподівано став палким прихильником Петербурга.

— Але що ви робите в Кременці? — знову повернувся Голота до свого питання.

— Друга дія, мій друже, цієї вистави. Минув час, двадцять тисяч червінців міністр витратив і вже забув про них. Потрібно знову змусити його танцювати під дудку Петербурга. Саме тому й вигадали судовий процес проти маніяка-аристократа і невеличку селянську війну на землях родини кровопивці...

— Міністр Мнішек уже знає про це?

— З міністром Мнішеком поки говорять самими пряниками й улесливими словами, але, про всяк випадок, тримають за спиною руку з нагаєм у вигляді племінника, якого знеславлять на все королівство, та селян, які поруйнують маєтки Мнішеків через магната-вовкулаку, що різав їх, як овець.

— Але чому ви вирішили, що звістка про вовкулаку збурить людей?

— Збурить, аякже, не може не збурити, — впевнено хитнув підборіддям Хохриттер. — Хоча б тому, що кілька загонів обурених селян уже ховаються в лісі на Брацлавщині... Палити ті селяни вміють, повірте мені. І вбивати теж.

— Тож для того, аби викрити убивцю Мнішека, ви обрали мене?

— Ви були прекрасним кандидатом на цю роль. Спочатку ми хотіли розіграти «італійську» виставу з пошматованою вовкулаком дівчинкою-шляхтянкою. Але

1 ... 56 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кременецький звір», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кременецький звір"