Читати книгу - "Фауст. Трагедія"

На повні груди ви зітхнули,

Тривоги й клопоти забули,

Мов юнаки, ви горите!

П і д с к а р б і й

(увіходить, показує на Фауста і Мефістофеля)

Спитай у них — вони зробили те.

Ф а у с т

Ні, канцлер все повинен доповісти.

К а н ц л е р

(повагом виступає вперед)

Рад бути носієм такої вісти.

Дивуйте всі — ось вікопомний лист,

Що обернув нам шкоду на користь.

(Читає).

«Цим ознаймуємо усім новий закон:

Один цей папірець варт тисячі корон;

Тому зарукою — незлічені скарби,

В землі поховані з прадавньої доби;

Вже срібло й золото зо схову дістають

І на вимогу враз за папірці дають».

Ц і с а р

Облуда це, отрута для умів!

Хто сфальшувати підпис наш посмів?

Злочинця я завдам на люту кару!

П і д с к а р б і й

Ні, підпис твій. Згадай-но, государю:

Коли вночі ти тут між нас стояв,

Убравшись Паном, канцлер так сказав:

«Щедротним будь на цім врочистім святі,

Черкни пером — і стануть всі багаті».

Ти підписав, і підпис ще вночі

Розмножено — їх стало тисячі;

А щоб усі ту ласку відчували,

Білетів силу ми надрукували,

По десять, тридцять, п'ятдесят, по сто,

І, вір мені, не скаржиться ніхто.

Поглянь на люд: то всі були охлялі,

Тепер горять в нестриманому шалі!

Твоє ім'я вже славить світ давно,

Та нині тричі славиться воно.

Той підпис твій — то знак новий в абетці;

Під знаком тим всім хороше живеться.

Ц і с а р

То цей папір і справді злота варт?

То всі його приймають не на жарт?

Це чудасія — та нехай, про мене.

П і д ч а ш и й

Порозліталось птаство навіжене

І царство все покрило з краю в край.

Де хочеш лист міняйлові подай —

Одержиш там чи злота, чи срібла,

Ну, знижка є, але зовсім мала.

Такий достаток всім удивовижу;

Півсвіту ніби вдарилось у їжу,

Півсвіту одіж кинулось справлять;

Шевці й кравці і день і ніч не сплять…

В склепах чарки й тарелі не вгавають,

І гості «Слава цісарю!» гукають.

М е ф і с т о ф е л ь

Блукаючи самотньо між терас,

Красуню пишну здибаєш нараз:

З-під віяла так і пряде очима —

Чи в тебе є цидулка та значима?

І якщо є, то й без палких промов

Здобудешся у неї на любов.

Ховатимуть за пазухою дами

Листочки ці з любовними листами,

У псалтирі з собою панотці

Носитимуть побожно папірці,

І в чересі червінці та дукати

Вже вояків не будуть отягчати.

Пробач, якщо деталями дрібними

Я знижую цей чин неоцінимий.

Ф а у с т

Дармуючи у нутрощах землі,

Скарби лежать у тебе немалі:

І найсміліші поривання мислі

Тому багатству рамки надто стислі,

Й найвищої фантазії політ

Не сягоне у той безмірний світ,

Але для духу віщого провидця

Все втаєне повинно проявиться.

М е ф і с т о ф е л ь

Цей папірець, що за метал стає,

Зручний такий — всі бачать, що в нім є;

Не треба тут міняться, торгуваться,

Лиш знай вином чи ласками впиваться.

Схотілось злота — до міняйла йди,

А там нема, то вириють завжди

Якийсь клейнод, любенько закладуть

І за папір, що треба, віддадуть;

Невіра набереться сорома —

Білети будуть визнані всіма,

І у твоїй державі, безумовно,

І золота, й паперу буде повно.

Ц і с а р

Це щастя край завдячує лиш вам,

І я за те винагороду дам.

Ви будете обидва з цеї миті

Охороняти надра скарбовиті.

Ви знаєте й місця, і слушний час —

Усі розкопки йтимуть через вас.

З'єднайте ж ревно ви свої зусилля,

Нехай навкруг розіллється довілля,

Нехай земний і попідземний світ

Вщасливлюють у спілці людський рід.

П і д с к а р б і й

(до Фауста)

Вітаючи колегу-ворожбита,

Я обіцяю в злагоді з ним жити.

(Виходить з Фаустом).

Ц і с а р

Я обділю все панство дворове,

Признайтесь лиш, хто як мій дар вживе.

П а ж

(приймаючи)

Гулятиму я ввечері і вранці.

Д р у г и й

(те ж саме)

Я накуплю гостинчиків коханці.

П і д к о м о р і й

(бере)

Тепер я вúна питиму не прості.

Д р у г и й

(теж)