Читати книгу - "Фауст. Трагедія"

Награюся я до несхочу в кості.

В а с а л

(подумавши)

Я викуплю свій замок і ґрунти.

Д р у г и й

(теж)

Я скарб у схові буду берегти.

Ц і с а р

Я сподівавсь од вас нової дії.

Але, мабуть, не справдяться надії,

Бо бачу вже — хоч скарбу й набули,

Лишилися ви тими, що й були.

Б л а з е н ь

(надходить)

Ти ж ласкою й мене не обминай.

Ц і с а р

Всім милостям один у тебе край.

Б л а з е н ь

Що за листи — не втямлю я ніяк…

Ц і с а р

Я знаю — все процвиндриш ти, пияк.

Б л а з е н ь

Якісь чудні, непевні ті дари.

Ц і с а р

Це все тобі; коли дають — бери.

(Виходить).

Б л а з е н ь

То це б мені п'ять тисяч привалило!

М е ф і с т о ф е л ь

Що, вже воскрес, ходяче ти барило?

Б л а з е н ь

Ще й як воскрес — з принесенням дарів!

М е ф і с т о ф е л ь

Ти з радощів великих аж упрів.

Б л а з е н ь

Невже усяк за гроші це вважа?

М е ф і с т о ф е л ь

Купуй за них, чого живіт бажа!

Б л а з е н ь

І дім, і поле зможу я купить?

М е ф і с т о ф е л ь

Авжеж, аби було чим заплатить.

Б л а з е н ь

І замок, гай, і став, і сіножать?

М е ф і с т о ф е л ь

Іч, захотілось блазню панувать!

Б л а з е н ь

Сьогодні ж я маєток загорну!

(Виходить).

М е ф і с т о ф е л ь

(один)

Губу наш дурень має не дурну.

ПОХМУРА ГАЛЕРЕЯ

Ф а у с т,   М е ф і с т о ф е л ь.

М е ф і с т о ф е л ь

Чом тягнеш ти мене в ці ходи хмурні?

Чи ж там не весело тобі,

У легковірній і безжурній

Цяцькованій двірській юрбі?

Ф а у с т

Облиш про те; мені ці фрази

Давно обридли до відрази;

Вживав ти їх, було, й колись,

Аби від діла відмогтись.

А тут нагальна справа є —

Вже каштелян просвітку не дає,

Бо цісар, каже, дав такий наказ,

Щоб вивели з тобою ми нараз

Взірці краси — Гелену та Паріса[149] —

Перед вельможним панством напоказ.

А нум за гуж! Дав слово, то кріпися.

М е ф і с т о ф е л ь

Даремно ми за діло це взялися.

Ф а у с т

Та це ж од витівок твоїх

Всі стали тут химерувати;

Ми спершу збагатили їх,

Тепера мусим розважати.

М е ф і с т о ф е л ь

Гадаєш ти, що це пусте?

Е, ні, круті нас ждуть пороги

І неторовані дороги, —

Ще й карка зломиш, як на те.

Гелену визвать — замисел хороший,

Та це тобі не паперові гроші.

Примари-мари і чортів-хортів

Я дам тобі, аби лиш захотів,

Але й найкраща вродою чортиця

На героїню, мабуть, не згодиться.

Ф а у с т

Ну от, ізнов тієї заспівав!

Ти завше повен сумнівів, обав,

Знаходиш скрізь уявні перешкоди,

Щоб після брать за ради нагороди.

Не огинайсь, негайно, без крутні

Повинен ти зробити все потрібне.

М е ф і с т о ф е л ь

Поганський світ не підляга мені,

І пекло там зовсім осібне;

Та рада є.

Ф а у с т

                Кажи скоріше, ну!

М е ф і с т о ф е л ь

Одкрию я велику таїну:

Без простору й часу, у самотині

Царюють десь од правіку богині;

Про них я говорити зарікавсь.

То Матері!

Ф а у с т

(жахається)

            То Матері?[150]

М е ф і с т о ф е л ь

                         Злякавсь?

Ф а у с т

То Матері! — Чудуюсь тим словам…

М е ф і с т о ф е л ь

Богині ті недовідомі вам

І навіть майже незнайомі нам;

Глибини, де вони живуть, — незглибні.

Ти винен сам, що нам вони потрібні.

Ф а у с т

Куди ж іти?

М е ф і с т о ф е л ь

                Куди іти? В несходжене —

І несходиме; осягти невпрошене —

І невпросиме. Чи готовий ти?

Немає там замків, ані затворів;

Ти знаєш жах порожнявих просторів

І вічне безгоміння самоти?

Ф а у с т

Про це не будем говорить ми;