Читати книгу - "Характерник, Дмитро Чорнота"

Характерник роздивився навколо. Нікого не було. І тиша. Тільки чути хропіння козака.

- Йдемо. Швидко і тихо, - прошепотів Северин.

- Угу, - почув у відповідь.

Козак у сіні продовжував хропіти. Його боятись не варто. Тепер проспить може й до самого обіду.

Коней осідлано було швидко і тихо.

- Давай, на коней і гайда звідси.

І коні помчали. Летіли галопом. Ні погоні, ні пострілів, ні взагалі будь-якого шуму не було чути. Невже ніхто не побачив і не почув?

Серце Северина встигло зрадіти і на обличчі з’явилась напружена посмішка, коли перед самим виїздом зі станиці прямо перед ним з’явилась натягнута мотузка на яку він напоровся і злетів з сідла.

Впав дуже боляче. Якісь комонні поскакали в степ. Мабуть, ловити коней, що побігли собі далі. Паливоду обступили з усіх боків. Він почув регіт, що наближався. Це був отаман.

- А що, запорожці, думали, що так воно просто буде, - все ще регочучи сказав Колокольников.

Та сміх його швидко перервався, коли він підійшов ближче.

- А хлопець де?

- Який хлопець? – Паливода все ще лежав. Боліли ребра та спина.

- Джура твій де? Ви ж удвох були, – отаман був глибоко здивований. – Ану хлопці, шукайте. Він має бути поблизу.

- Один він був, - озвався хтось із козаків.

- Як один?

- Один. Я сам бачив. Він верхи та ще одного коня поряд вів.

Отаман замовчав і у роздумах пішов геть.

Паливоду привели до вже знайомої йому хати і посадили за вже знайомим столом.

- Вип’єш? – запитав отаман.

- Вистачить.

- А я трохи буду.

Колокольников налив собі з глека і залпом випив.

- То як так вийшло? – запитав господар закусуючи холодним смаженим м’ясом.

- Але ж гарно вийшло? – не втримався від посмішки Северин.

- Гарно, - погодився отаман.

- Ну так ти ж з хлопцем майже не спілкувався. Можливості вивчити його не мав. Тож і думки його до тебе не доходили.

- Так мені він і ні до чого був. Головне - ти. Він же без тебе все одно нікуди.

- Я про те здогадався. Тому хлопець пішов своєю дорогою, а я продовжував думати так, наче він поряд. Балакав з ним, часом сам собі відповідав за нього. А ти все те чув і думав, що джура поряд зі мною. А його вже і слід простив.

Спочатку Паливода не мав наміру розповідати як саме йому вдалося обдурити Колокольникова. Але людям часом так хочеться похвалитись своїми здобутками. Тож і Северин не втримався. Зрештою, він вважав, що розказавши те, нікому не зашкодить.

- І де ж тепер твій джура?

- А я звідки знаю. Якби про щось домовились, то і ти б про те дізнався.

- Ну так. Але менше з тим. Ти в мене. Завтра віддам тебе, а малий хай гуляє. Не знаю, правда, чи довго він тут протримається.

- Протримається, - впевнено сказав Паливода, хоча сам такої впевненості не мав.