Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити 📚 - Українською

Читати книгу - "Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити" автора Дейл Карнегі. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 81
Перейти на сторінку:
помолився. Після цього я поїхав додому і заснув як дитина.

Наступного ранку я прокинувся із певністю в собі. Мені більше не було чого боятися, бо тепер я залежав од волі Божої. Високо піднявши голову, я пішов до крамниці й попросив посаду продавця у відділі електротоварів. Говорив я впевнено, бо знав, що отримаю цю роботу. І я отримав її. Справи йшли добре, аж настала війна й торгівля електротоварами збанкрутувала. Після цього я почав продавати страхові поліси — і все це ішло під орудою мого Великого Патрона. Це було всього п'ять років тому. Зараз всі мої рахунки сплачені; у мене гарна родина і троє дітей; я маю власний дім, нове авто, а моє життя застраховане на двадцять п'ять тисяч доларів.

Озираючись назад, я радію, що тоді втратив все і опинився у такому відчаї, що поїхав до річки, — адже ця трагедія навчила мене покладатися на Бога; і тепер я відчуваю спокій і певність, про які навіть не мріяв раніше».

Чому релігія приносить нам таке заспокоєння? Нехай на це запитання відповість Вільям Джеймс. Він пише: «Бурхливі хвилі на поверхні не зачіпають глибин океану; і тому, хто покладається на ширшу і постійнішу реальність, тимчасові перипетії його особистої долі здаються відносно незначними. Справді релігійну особу неможливо збити зі шляху, вона переповнена спокійною готовністю виконувати будь-які обов'язки, які постануть перед нею сьогодні».

Якщо ми схвильовані та збентежені, чому не звернутися до Бога? Чому, як сказав Еммануїл Кант, не «прийняти віру в Бога, бо потрібна така віра»? Чому не з'єднатися з «невичерпною рушійною силою, на якій тримається Всесвіт»?

Навіть якщо ви не релігійна людина за характером або внаслідок виховання, навіть якщо ви запеклий скептик, молитва допоможе вам набагато більше, ніж вам здається, бо це практична річ. Що я ма’ю на увазі? А те, що молитва задовольняє три основні психологічні потреби усіх людей, незалежно від того, чи вірять вони у Бога.

1. Молитва допомагає нам висловити те, що нас турбує. У розділі 4 ми переконалися, що майже неможливо вирішити проблему, поки вона невиразна, себто несформульована. В певному розумінні, молитися — це описувати проблему на папері. Якщо ми просимо допомоги у вирішенні проблеми — навіть у Господа, — ми повинні вбрати її в слова.

2. Молитва дає нам відчуття того, що ми розділили свій тягар. Нам здається, що ми не самі. Мало хто може витерпіти найтяжчі випробування, найгірші печалі лише за рахунок власних сил. Але деякі наші тривоги такі особисті, що ми не можемо їх обговорити навіть з найближчими родичами або друзями. Тоді молитва є відповіддю. Будь-який психіатр скаже, що коли ми напружені, то треба розповісти комусь про свій неспокій. І якщо нам немає з ким поговорити, ми завжди можемо звернутися до Бога.

3. Молитва активізує принцип дії. Це перший крок на шляху до вчинку. Я сумніваюся, що можна щодня молитися про щось, не скориставшись цим, — іншими словами, не зробивши жодного кроку, аби цього досягнути. Всесвітньо відомий вчений доктор Алексіс Каррель сказав: «Молитва — найпотужніша форма енергії, яку може генерувати людина». То чому нею не скористатися? Називайте його Господом, Аллахом або Духом — навіщо сперечатися про визначення, якщо над нами панують таємничі сили природи?

Чом би вам не закрити цю книгу, не замкнути двері, не стати навколішки і не зняти тягар зі свого серця? Якщо ви втратили свою віру, благайте всемогутнього Господа відновити її; і повторюйте цю прегарну молитву, написану святим Франциском Ассізьким сімсот років тому: «Господи, дозволь мені бути Твоїм знаряддям. Щоб я вносив любов туди, де ненавидять. Прощення туди, де є образа. Віру — туди, де сумніваються. Надію — де панує відчай. Світло — у темряву. Радість — туди, де страждають. О Небесний Пане, дозволь мені заспокоювати, а не шукати заспокоєння; розуміти, а не чекати на розуміння; любити, а не чекати любові; бо той, хто дає — той отримує; хто забуває себе, той знаходить, хто прощає, тому прощається, хто помирає, той прокинеться до Вічного Життя».

Частина VI

Як не зважати на критику

Розділ 20

Пам'ятайте, що мертвого пса не б'ють

1929 році в Америці мала місце справжня сенсація. Представники освітньої галузі з усіх куточків країни з’їхалися до Чикаго, щоб стати свідками небувалої події. Кілька років тому юнак на ім’я Роберт Хатчинс наполегливою працею проклав собі шлях до Єльського університету. Щоб досягти своєї мети, йому довелося братися до будь-якої роботи. Він працював офіціантом, лісорубом, репетитором, продавцем одягу... А тепер, всього через вісім років, його призначили на посаду ректора Чиказького університету. За рейтингом освітніх закладів це був четвертий університет Америки. Скільки ж йому було років? Тридцять. Неймовірно! Сиві професори осудливо хитали головами. Навколо «вундеркінда» здійнявся шквал критики. Його атакували з усіх боків. Його звинувачували в молодості і недосвідченості. Подейкували, що у нього спотворене уявлення про освіту. Навіть газети публікували про Хатчинса тільки критичні статті.

Того дня, коли Хатчинс обійняв цю посаду, один з друзів сказав його батькові: «Я був просто шокований, коли сьогодні вранці прочитав передовицю, в якій критикували вашого сина».

«Так, — погодився старший Хатчинс, — критика була дуже різкою, але пам’ятай: мертвого пса не б’ють».

І це так, причому що поважніший «пес», то більшої втіхи зазнають усі, хто його стусає. Принц Уельський, згодом король Едуард VIII (потім герцог Віндзорський), знає це з власного досвіду. В той час він навчався в Дартмутському коледжі в Девонширі. В Англії це те саме, що Військово-морська академія в Аннаполісі. Принцові було тоді чотирнадцять років. Один із морських офіцерів якось побачив хлопця у сльозах і запитав його, що сталося. Спочатку принц уперто мовчав, але згодом все ж таки розповів правду. Виявилося, що курсанти училища надавали йому стусанів. Комодор коледжу викликав до себе курсантів і пояснив їм, що хоча принц ні на кого не скаржився, але він сам хотів би знати, чому саме принц став об'єктом для знущань.

Курсанти довго затиналися і мимрили щось незрозуміле, аж врешті-решт зізналися. Виявилося, хлопці мріяли про те, як, ставши офіцерами королівського флоту, будуть усім вихвалятися, що замолоду частували стусанами самого короля!

Отже, коли на вас нападають з усіх боків чи нещадно критикують, пам'ятайте, що цим ваші кривдники зазвичай хочуть підвищити власну значущість. Здебільшого це

1 ... 54 55 56 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити"