Читати книгу - "Поцілунок долі, Ася Віталіївна"

-Катю, тоді якщо так. Хочу тобі в чомусь признатися?

-В чому?,- запитую, бо уяви немає про, що він хоче мені розповісти. Перед очима тільки картина, як заплакана мама плачить над татом.

-Це я найняв цих людей. Вони мали його зустріти десь та злегка налякати, щоб він тебе більше не торкався. Я це зробив заради тебе. Ти розумієш це? Ти можеш більше його не боятися.

-Що ти зробив?,- вириваю руку, яку він мене підтримував та роблю пару кроків від нього. Нестримно все ж таки повертаюсь до нього,- Ні-ні, скажи, що це не правда? Ти ж не міг таке зробити. Так?

-Вибач, але це правда,- намагається підійти ближче та обійняти мене в свої міцні руки з яких я вириваюсь.

-Не смій мене зараз трогати? Як ти міг?,- вдаряю йому по обличчю ляпасом, самій неочікувано для себе та своїм вчинком здійсненим на емоціях, доповнюю зробивши великий тяжкий вдих,- Я тобі довіряла найбільше, а ти мого тата покалічив. Як ти міг?

-Я не знав, що так вийде. Його мали тільки налякати і все. Зараз, будь ласка, заспокойся та не роби дурниць.

-І все? Він в важкому стані!,- проходжу повз нього на стрімголов беру свою сумку та прямую на вихід.

-Катю, дай сказати! Куди ти йдеш?,- намагається наздогнати мене, але це не дуже виходить, бо я сама зупиняюсь біля його дверей.

-Надіюсь з ним все буде гаразд! А от тебе я більше точно не хочу бачити,- відкриваю двері щоб піти з його дому. Щоб він не бачив моїх сліз, які ось-ось впадуть як дощ серед ясного неба. Я хочу пропасти з його очей та чим скоріше з його життя.

-Катерино…,- лише чую навздогін але я не розвертаюся та чим дужче спускаюсь сходами. Я хочу все залишити позаду, особливо цей біль. Мені дуже сильно нестерпно боляче. В грудях зжимає до тла перетискає всі кістки, що не можливо вдихнути на повні груди. Вибігше з підʼїзду на прохолодну вулицю, намагаюсь ковтати свіжого повітря, яке обморожує моє тіло сповна. Та це не дозволяє потушити пожар спалаху в моїй душі.

Мені нестерпно огидно від самої себе. На що я тільки сподівалася? Я напевно, дійсно наївна дурепа! Як я могла так сильно закохатися в нього? Як я не помітила його справжнього одразу? Всі ці обійми та пристрасті затуманили мій розум, захопивши моє серце собі в раби. Від людини якої чекаєш підтримки, навпаки отримуєш зраду та нестерпне відчуття болю.