Читати книгу - "Поцілунок долі, Ася Віталіївна"

Катя:
 

-Катю, а я думала ти зараз з Павлом,- зустрічає мене в коридорі квартири подруга в піжамі та з перемотаною бинтом ногою.

-Юлька, ти чого не спиш? Не розбудила тебе?,- не можу ніяк відвести погляду від її ноги, тому одразу запитую,- Юля, що сталося з тобою?

-Ааа, ти про це,- починає щиро сміятися та це мене ще більше здивувало. Вона продовжує сміятися та шкутильгає до своєї кімнати,- Зі мною така кумедна історія сталася. Повір ти теж не витримаєш і будеш сміятися з мене.

-Ну хоч в когось з нас був веселий вечір,- бурмочу собі під ніс та йду за нею в кімнату, падаю на її ліжко ледь жива від такого насиченого емоційного дня,- Давай розповідай, що я вже пропустила?

-Пообіцяй, що не будеш сильно сміятися,- сідає поруч та вказує мені теж щоб я сіла її уважно слухала. Я неохоче але піднімаюся та сидячі притуляюсь плечима до стінки її ліжка, а в руки беру її рожевого ведмедика, що був біля подушки.

-Добре-добре. Розказуй, що таке було з тобою,- може і добре, що спочатку вислухаю подругу та не буду думати як мене Паша розчарував своїм вчинком. Бо мені ще досі не приходить до голови, як він зміг додуматися, щоб мого тата побили.

-Катю, ти тут?,- клацає пальцями перед моїми очима подруга,- Ну нарешті, ти де літаєш? Так от слухай, що було після того як ти пішла.

-Все-все я уважно тебе слухаю. Продовжуй звичайно, а потім я тобі теж дещо розповім звісно.

-Ти пішла зі своїм принцом, а я оказалось залишилася з двома баранами. Ти б бачила як вони двоє зчепилися на сходах закладу. Я ледве їх зупинила, ще б трохи та напевно побилися би, бо іскри так і летіли між ними.

-Два барани? Це ти про кого взагалі? І як це повʼязано з твоєю ногою. Юлька, щось я геть нічого не розумію.

-Саша з Ванею майже не побились, уявляєш через мене,- підхоплюється з ліжка та мрійливо посміхається,- Ох, це було так романтично та неочікувано.

-Зачекай, ти сказала Саша з Ванею. Нашим Іваном тихонюю?

-Я сама здивована. Ти б бачила як він героїчно мене захищав перед Сашею. І це він все ж таки відвіз мене в лікарню, а потім вже і додому.

-Вауу. От від нього таке неочікувано. Але як ти умидрилася ось це зробити,- показую пальцем на її ногу,- Надіюсь там нічого страшного.

-Так от щодо цього. Саша вчепився за сорочку Вані та намагався доказати, що я поїду з ним, а не з Іваном. А коли він руками відбивався від нього, то вони мене обидва не помітили позаду як я хотіла їх розʼєднати та й і полетіла сходами, добряче впавши на ногу.

-Ужас який! Ти як? Нічого більше не покалічила собі?,- схоплюся та ближче сідаю на край ліжка.

-Не переживай, там було всього пару сходинок. Я жива та здорова, мене так легко не зламати. Але, що правда лікар сказав пару днів можу на роботу не йти, а більше відпочивати.

-Ну це звісно. Я на роботі попереджу всіх. Юля це явно не смішно, але ти чомусь смієшся.

-Ну, а що мені плакати через це? Катю, ти б бачила як ці два супергерої намагалися мені допомогти. Один на руках ніс, а інший навздогін йому кричав, що той не правильно несе  і що краще він мене візьме. Таке відчуття було, що вони сперечалися хто краще один одного,- починає сміятися ще сильніше,- І повір якби я не була поруч, то це б виглядало, що вони на яких змаганнях хто більше себе на хвалить.

-От це так,- теж не можу стримати свій сміх.

-Ох, Катю, ти зі своїм Павлом таке все пропустила. Доречі як ваше побачення пройшло?,- сідає поруч біля мене вона.

-Та якось не дуже. Особливо не забувається мені знайомство з його нареченою та побиття мого тата.

-Що? Ти, що таке кажеш?

-Навіть не знаю, що більше тебе здивувало. Перше чи друге?

-Взагалі то і то. Ну твого тата я і сама хотіла побити за те, що він з тобою зробив.

-Юля, і ти туди ж? Чи ти теж причетна до цього?

-Це все дурниці, ти чула про карму? От твій тато сам і наздогнав вже свою карму,- робить задумливий погляд,-Мені більше зацікавило про яку наречену йде взагалі мова?

-Спочатку вона облила мене вином, ніби випадково в ресторані. А потім в вбиральні погрожувала та наговорила такого неприємного мені.

-Ох же зараза така! Звідки вона взагалі взялася?

-В мене таке відчуття, що я її вже десь бачила. Та не можу ніяк згадати.

-Ти Паші це розповіла? Як він на це відреагував?

-Він не повірив мені, що та вчепилася була в моє волосся та наговорила мені всіляких гадостей. Навпаки сказав, що Світлана і мухи не образить.

-І сестру захищає та тепер ще й наречену. От це так повезло тобі, але зачекай. Якщо вона є, то навіщо він тобі голову морочить?

-Я так зрозуміла з його слів, він хотів щоб вона була його нареченою, але щось там не вийшло. Вони напевно розійшлися скоріше, чи що?

-От це потрібно вияснити. Давай зателефонуй йому та обговоріть це,- тягнеться до моєї сумки та дістає телефон.

-Не має мені, про що з ним говорити. Я ще досі ображена на нього.

-Катю, не роби дурниць,- кладе мені телефон в долоні та переконливо говорить,- На тримай та дзвони своєму принцу і скажи, що ніяка гадюка вас не розлучить та ти назавжди його принцеса.

-Ти, що казок перечитала забагато?,- встаю з її ліжка та збираю свої речі,- Не буду я йому дзвонити. Взагалі бачити його не хочу.

-Ти ж всеодно його завтра побачиш в компанії на роботі,- кидає мені в слід коли я вже майже вийшла з кімнати.

-Ох, Юлько, не знущайся з мене. Ну навіщо ти мені про це нагадала. Тепер не хочу йти завтра на роботу, щоб його там не побачити.

-Це будеш казати комусь іншому, я то знаю насправді куди ти так біжиш на роботу з самого ранку.

-Ооо, ні-ні. Не хочу це слухати,- ось практично закриваю двері перед нею, але встигаю сказати на останок,- На добраніч. Завтра тебе не буду будити. Так, що відпочивай та набирайся сил.

Закриваю двері вже до своєї кімнати та з останніх сил падаю до ліжка. Сьогоднішній день мене виснажив фізично та морально. Так, не можу не зізнатися, що більше звісно морально. Я від роботи отримую задоволення, я цим живу останнім часом. А от стосунки це для мене щось нове в моєму житті. Але навряд чи вони повинні бути такі, як зараз між нами. Чому він не вірить моїм словам? Я йому казала за його сестру, так ні - він її захищає і не вірить в мої слова. Я йому кажу за жінку, яка назвала себе його нареченою, то знову не вірить мені. Що я повинна зробити, щоб він повір в мої слова? А з іншої сторони, чому я маю терпіти ці знущання від них, а не просто бути щаслива поруч з Павлом. Хоч я зараз на нього ображена, але цим мої почуття до нього зовсім не змінилися. Здається моє серце точно підпорядковується тільки йому одному.