Читати книгу - "Крило метелика (частина 1), Кіра Леві"

— А тепер повернімося до кошика.

Ми якраз дійшли до кухні й сіли на лаву за великий обідній стіл. Освіжену тушу залишили неподалік, але ще ніхто не підійшов допомагати її обробляти.

За день я втомилася. Мені хотілося трохи перепочити, помитися і переодягнутися. Але м'ясо потрібно почати одразу переробляти, інакше може протухнути. Заморозків вночі немає, щоб на них сподіватися, як на холодильник.

Кошик я підтягнула ближче до себе. Шлунок я відклала убік, тільки пояснивши, що це таке. Дістала язик і простягла хлопчику, щоб він доторкнувся. Йому було цікаво і зовсім не гидко.

— Найкраща ковбаса — варений язик, — забираючи у брата трофей, пожартувала Ліза.

Яловичий чи свинячий язик ми часто відварювали на бутерброди дітям до школи, справді замість ковбаси. Але Ілля ніколи раніше не чіпав руками сирого.

— А ось наше майбутнє мило, — з цими словами я дістала згорнутий внутрішній жир. Ліза заплескала в долоні, бурхливо реагуючи на «подарунок».

Дівчина зі школи захопилася виготовленням натурального мила, косметики. Багато в чому через мою алергію на більшість покупних засобів. І Лізі пощастило з учителем із господарювання. Та багато чому навчила своїх учениць. У нас в будинку з'явилися еко шампунь, порошок для прибирання на кухні на основі золи й порошку гірчиці, зубний порошок із суміші деревного вугілля і крейди. Навіть я стараннями дівчинки вивчила рецепт ешвегерського мила з пелюстками троянд. І зрозуміла принцип миловаріння.

— Фу! Лізка знову ставитиме досліди? — Іллюха зі знанням справи затиснув собі ніс.

Запах при варінні мила не завжди приємний. А Ліза багато експериментувала на нашій кухні.

— Жодних дослідів. Тільки ядрове мило, зварене гарячим способом! Хоча… — Ліза задумливо постукала пальчиками по дерев'яній стільниці. — Можна хвойне зварити. Добре, що я збирала попіл із листяних дерев в окрему купку. Із зольного лугу з хвойних порід мило не вийде. Точніше, можна спробувати, але готувати його треба інакше. Я не пам'ятаю технології. Найбільша проблема — це відсутність місткостей для варіння зольного лугу та його зберігання. Прийдеться забрати шостилітровий котел для господарських потреб та відро, яким воду носимо. Потім я відро вимию і поверну. І солі у нас мало для гарячої відсолки. На кілограм смальцю під час відсолки йде шістсот грамів солі.

— Стоп-стоп! Лізонька, дитинко, не захоплюйся. Зваримо необхідний мінімум. Можливо, якимось іншим способом? Шістсот грамів солі для нас розкіш.

— Я подумаю над рецептом.

— А що у вас у хустці? — раптом втрутилася в наш діалог Аня Соболєва.

Вона сиділа на другому кінці столу так тихо, що я навіть не помітила її присутності, поки вона не заговорила.

— Аня, йдіть до нас ближче. Це підшерсття вівцебиків. Дивіться, який м'який та теплий пух. Ми обов'язково постараємося спрясти нитку. Аня, ви вмієте в'язати?

— Ні, що ви, Поліно Михайлівно, — дівчина зніяковіло посміхнулася. — Але мені цікаво спробувати. Я колись на ярмарку майстрів купила собі гарнющу пухову хустку. Вона була така гарна і так майстерно пов'язана, що її можна було простягнути через обручку! Мене захоплює ручна праця!

— Так перевіряють справжні оренбурзькі хустки, — зі знанням справи Ліза кивнула. — Я навчу тебе в'язати. Нічого складного у цьому немає.

Жмуток вовни пішов по руках. Дівчаткам сподобалося його чіпати. Іллюшка не зацікавився.

— Ну, не скажи, — обурилася я. — У мене тільки гачком вийшло повітряні петлі та стовпчики з одним накидом в'язати. Тепер би згадати конструкцію веретена.

— Поліно Михайлівно, ви взагалі не пристосовані до ведення домашнього господарства! — Ліза скривилася. — Мені доводилося всі вироби в дитячий садок і школу для Іллюхи робити замість вас! — дівчина викривально тицьнула в мій бік пальцем.

— Діти самі повинні…

— Ага, особливо коли дитина згадувала, що їй потрібно зробити аплікацію з природних матеріалів, вже лежачи в ліжку.

— Натомість мені подобається малювати! — Іллюшка зрозумів, що наїжджають на нього, і надув щоки.

— Я теж дуже люблю малювати, — сумно зітхнула Ганна.

Ілля зреагував миттєво. Він дуже уважний та чуйний хлопчик. Метнувшись у намет, він притягнув свій рюкзачок зі скарбами. Покопався там і поклав перед Анею звичайний зошит у клітку на двадцять чотири аркуші та жменю старих кольорових олівців, порядком підточених.

— Бери, малюй. Тьотя Аня, тільки не сумуй, це дідуся засмучує. Він не може зараз тобі купити альбом. А в мене він один. Мені його Ліза на день народження подарувала. І нові олівці я залишу собі, а з тобою поділюся старими. Але вони ще гарно малюють. Не сумнівайся!

Ганна зворушливо подивилася на хлопчика і подякувала зі сльозами на очах. Вона так не раділа одягу, як подарунку Іллюшки. І все ж таки вона не витримала, різко встала і пішла геть у темряву.

Ми з Лізою переглянулись. Залишати дівчину одну в такому стані не варто. І ходити небезпечно.

— Діти, приберіть зі столу. М'ясом треба зайнятися, вже й так пізно. Лізо, дізнайся, чому на кухню ніхто не прийшов. Іллюшо, біжи з Лізою.