Читати книгу - "Бунтівник та аристократка, Крістіна Логоша"

- Стій! А що я говоритиму цим людям, — мені раптом стало не по собі.

- Нічого не говори. Усміхайся. Я все скажу сам, - Крістоф взяв мене під руку.

— Як скажете, любий чоловік.

Ми увійшли до галасливої ​​вітальні, наповненої людьми. Тут же перед нами вихором промайнули двоє хлопчаків.

- Крістофе!

Назустріч нам йшла жінка похилого віку з волоссям срібного кольору. Її обличчя було покрите зморшками, але, незважаючи на це, в ній відчувалася жага до життя. Вона поцілувала сина і відразу, не випускаючи його обличчя, почала витератипомаду з його щоки.

- Мама. Перестань.

— Звичайно, звичайно, — але поки не витерла останній слід, жінка не відстала.

Я навіть тихо засміялася, споглядаючи за Йєнсеном в новій іпостасі. Моя реакція не пройшла непоміченою.

- А ви - Ів? — вона міцно обійняла мене, бентеживши мене. — Я Гертруда — мати Крістофа. Дайте, я на вас подивлюся, — вона трохи відійшла і оглянула мене з голови до ніг. - Крістофе?..

- Що?

— А де наручники та нашийник? Газетники стверджували, що ти тримаєш цю фрау у в'язниці, мориш холодом та голодом? — жартувала Гертруда.

— Нісенітниця, немає жодних в'язниць. Хоча одні наручники у мене таки приховані.

Кров приливає до моїх щок, але його мати лише голосніше засміялася. Мабуть, яскраво виражене почуття гумору є їх сімейною рисою.

Крістоф допоміг мені зняти верхній одяг, і ми увійшли до великої їдальні. Народу було так багато, що всі сиділи чи не на головах один у одного, а навколо столу кружляли зграйки з дітей та собак, від яких нагорі серванта сидів переляканий кіт. Він, як і я, не розумів, як потрапив сюди і що тут відбувається.

За нашої появи всі розмови припинилися. Так само мовчки хтось із родичів приніс ще два стільці. Я розуміла, що причиною такої реакції стала саме я — ніхто не чекав на святі колишньої дружини їхнього ворога, але потроху розмови поновилися. Але я все одно іноді ловила на собі стурбовані погляди.

Кого тут тільки не було: молоді пари, старі та одинаки. У кімнаті невідомо як змогло поміститися тридцять осіб. За кілька хвилин Крістофа затягли в політичні теми, прив'язуючи загальну увагу до його персони. Він спритно відповідав на каверзні запитання, тримаючи увагу слухачів. Якоїсь миті навіть і я його заслухалася, зачарована його харизмою.

Серед натовпу незнайомців я побачила одне майже знайоме обличчя – дівчина з роботи Крістофа. Вона була присутня, коли був підписаний мій шлюбний договір, а зараз вона мило спілкувалася з фрау, що сиділа поруч. Видно було, що, на відміну від мене, вона почувалася у своїй тарілці.

Потім настала черга вітальних тостів на адресу матері Крістофа. Я з розчуленням спостерігала, як відкрито і щиро вітають Гертруду з ювілеєм. Тепло і привітно вітала молодша сестра Крістофа.

Після сипалися смішні історії та кумедні жарти, знижуючи напругу. Рідний будинок Йєнсена зачаровував своїм душевним затишком. Поступово гості почали утворювати групки за інтересами і розбрідатися по кутах. Нашу пару оточила жіноча частина Йєнсенів, це трійка фрекен та фрау, включаючи Клару.

- Як ви познайомилися з Ів? - Запитала Беата.

Я вичікувально подивилася на Крістофа.

— Це кумедна історія. Я прийшов на роботу до Ів, а вона прийняла мене за мою копію.

По кімнаті задзвенів жіночий сміх.

— Ів, а правда, що Крістоф викрала тебе, як писали газети?

— Звичайно, правда, — жартівливо відповів за мене Крістоф, — ви більше читайте газет. Там завжди одну правду пишуть.

- Ну все одно. Розкажи, як у вас все трапилося. Адже це так дивно…

Крістоф зміряв Беату важким поглядом, не давши домовити фразу до кінця.

Я з цікавістю подивилася на чоловіка, як тепер він викрутиться. Крістоф показово прийняв мене за плечі і поцілував у щоку.

На обличчі Клари проскочила незрозуміла гримаса: суміш ревнощів та ненависті.

Я взяла склянку з червоним вином на випадок, якщо в нього раптом з'явиться бажання довести свої почуття інтимнішим поцілунком.

- Ів така скромниця, - він повернувся до слухачок, - ми давно знаємо одне одного. Років п'ять, мабуть. Якраз після того випадку… — Крістоф зам'явся, наче бовкнув зайвого, — Не має значення. Спочатку ми спостерігали один за одним. Я з цікавістю стежив за уривками її життя, які мені вдавалося підгледіти, і багато чого помічав: який вона любить чай, про що читає книги, де любить проводити вільний час. Її образ нашарувався, обростаючи дрібними деталями. І одного дощового дня я зрозумів, що мені мало вирваних шматків з її життя. Мені потрібна вона вся… — я стежила за його розповіддю, вражена його майстерністю  брехні. Він так щиро це казав, що навіть я починала йому вірити… — Коли я вирішив взяти справу до своїх рук, стався переворот. Наш зв'язок обірвався, хоча я завжди відчував Ів. Почалися хвилювання, перші сутички. Вже було не те. А потім ми зустрілися на Ртутних островах. І зрозуміли, що не можемо жити один без одного. Правда, дорога?

— Найчистіша правда.