Читати книгу - "Князівство Трояндового Хреста, Марчін Швьонтковський"

– Гаразд, досить, – кинув Клаус. – Забираймо малого і їдьмо додому.

Солдати слухняно сіли на коней, ще раз плюнувши на напівмертвого селянина і розкидавши ногами його речі по подвір'ю. Один з них затягнув на сідло молодшого, заплаканого хлопчика. Розвернулися і поїхали тією ж дорогою, що й прийшли.

Шенк озирнувся. Жодної живої душі. Дивно, зазвичай такі бойні збирали чималі натовпи роззяв. У нього тремтіли руки, він не міг зібратися з думками. Його трясло, але він не знав чому. Йому доводилося катувати людей, і він не мав нічого, окрім презирства до селюків, а тим часом у його вухах все ще звучали крики побитої жінки і стогони непритомного хазяїна. Тихі ридання викраденої ними дитини гули в повітрі.

Лише після того, як вони проїхали в мовчанні близько кілометра, йому вдалося трохи заспокоїтися, і до нього нарешті дійшло, звідки взялася його реакція. Так, він катував людей, але для того, щоб вибити з них інформацію, тоді як сцена, свідком якої він став, була прикладом садистського покарання, яке не раз спіткало і його самого в житті. Він добре знав, що таке отримати палицею за крадіжку яблука чи шматка хліба. Але тут ситуація була ще гіршою, адже селянин не зробив нічого поганого, він лише захищав свою рідну дитину. Мати хлопчика не мала до цього жодного відношення, але їй все одно зламали руку. Тим часом він, Шенк, допомагав представникам влади. Він відчув, що його нудить. Він подивився на Клауса – той залишався абсолютно незворушним. Те, що сталося, настільки не в'язалося з його добродушним обличчям, що молодий найманець міг би заприсягтися, що там, у селі, командує хтось інший. Натомість у солдатів були огидно задоволені обличчя.

Шенк був у їхній милості та немилості.

Він довго збирався з духом, але нарешті запитав:

– Це й справді було необхідно?

– Необхідно? – Клаус подивився на нього. – Ні, мабуть, ні. Але для села було необхідно. Тепер хтось з інших селюків тричі подумає, чи варто ховати дитину під дошками підлоги.

Запала хвилина мовчання.

– У нас мало прав, – додав колишній командир. Його голос був глухим і порожнім. – Але ті, що є, треба застосовувати. Незалежно від того, подобається це комусь чи ні.

Решта шляху пройшла в повній тиші. Через півгодини вони прибули до університету, де Шенк зіскочив з коня і відразу, навіть не кивнувши решті, пішов до своєї кімнати, яка болісно нагадувала заґратованим вікном, що це насправді камера. Не знаходячи місця, щоб присісти, він ходив від стіни до стіни. У вухах весь час дзвенів хрускіт ламаних кісток. Що з ним відбувалося? Адже з дитинства він бачив, як десятки людей викрадали, били і піддавали тортурам. Врешті-решт, він ліг і безуспішно намагався заснути.

Коли він одного разу розплющив очі, у дверях стояв Андреае. Шенк неохоче глянув на нього і знову заплющив очі. Він почув, як чоловік увійшов до кімнати і сів на стілець. Він не заговорив, поки найманець знову не подивився на нього.

– Отже, – пробурчав Перший Посланець, – ти теж бачив темний бік князівства.

– Що ти називаєш темним боком? Катування невинних людей?

– Ой, не грайся в невинність, – насмішкувато відказав другий чоловік. – Ти хочеш сказати, що ніколи в житті нікого не зарізав і не катував? Як найманець, а потім як агент Вільгельма Мага? І я маю в це повірити?

– Я точно ніколи нікого не катував за те, що хтось не хотів віддавати власну дитину на поталу чужинцям.

– Це сумно, але необхідно. Якщо братство має зростати, воно повинно мати рекрутів. Як ти сам бачив, дітям нічого не бракує. Я тобі гарантую, що у нас хлопчикові буде краще, ніж в якійсь бідній хаті. І, до речі, селянин отримає за нього компенсацію врожаєм, незважаючи на те, що його довелося трохи побити.

– Я починаю замислюватися, – прогарчав далі Шенк, – скільки коштує це твоє спасіння.

– Все, мій найманцю. У тому-то й річ, що воно варте всього, і ми не відступимо ні перед чим, аби його здійснити. Ти повинен зрозуміти це з самого початку.

– Мушу?

– Звичайно, інакше нічого з тебе не буде.

– Що ти знову вигадуєш?

– Хіба це не очевидно? Ти повинен стати нашим братом, як перша особа ззовні, що опинилася за бар'єром. Я вважав, ти це вже зрозумів.

Шенк підвівся і сів на лавку.

– Ти що, з глузду з'їхав? – буркнув він. – Я навіть не думаю підписуватися на цей цирк.

– Ми, звісно, не будемо тебе примушувати. Але я гарантую, що з часом ти зрозумієш необхідність. Ти тут не просто так, і Клаус не просто так врятував тебе з тієї халепи в пивній.

– Як це Клаус? – здивувався найманець. – Мене врятував Сойка.

Андреае пропустив його зауваження повз вуха.

– Божий задум буває важко зрозуміти. Але досить зв'язати всі ниточки, щоб зрозуміти, як сплітаються людські долі, щоб збагнути, що нічого не відбувається випадково. Шлях, на який направив тебе Дух Святий, нелегкий, але врешті-решт він окупиться, хоча, можливо, тільки після смерті. Я залишив тобі Біблію, щоб ти роздумував над долею своєї душі. Як у тебе з цим справи?

– Я дізнався, що у Сіма був син Яфет, а потім багато дітей.

– Це непоганий початок для богословських студій. – Андреае посміхнувся собі під ніс, і риси його обличчя раптом ніби пом'якшали. – А поки роби, що хочеш. Ти більше не в'язень і не полонений. Якщо така твоя воля, можеш знайти роботу і жити в місті, тільки пам'ятай, що ми не терпимо в князівстві найманців і розбійників, так що з твого меча буде складно отримати якусь користь. – Він підвівся і заклав руки за спину. – Втім, якщо бажаєш, можеш залишитися в університеті. Кімната у твоєму розпорядженні. Я дам вказівки охоронцям впускати і випускати тебе у будь-який час. Якщо захочеш поговорити зі мною, дай знати братам, які чергують біля моїх дверей, я швидко тебе знайду. А поки що, прощавай.

– Гей, зачекай! – крикнув Шенк професорові вслід, перш ніж той встиг піти. –