Читати книгу - "Три місяці для себе, Юджин Перо"

– Вони переплутали результати МРТ.

– Переплутали результати? – Не приховуючи свого скепсису, перепитала відчужено.

Ні, всяке може трапитися, природно, ніхто у світі не застрахований від помилки. Але, реально, це ж не «базар-вокзал» справді, а престижна клініка з гарною репутацією. Наша фірма щороку стільки грошей у них залишає для швидкого і точного проходження медичного обстеження всього персоналу, що це не жарти. Природно, віддаючи щось, хочеться отримати не менше натомість.

– Як можна було переплутати результати? – Запитала холодно, підібгавши губи.

– Наскільки я зрозумів, лікар, який робив МРТ, того дня був трохи не в собі, – позбавленим якихось емоцій голосом, почав розповідати Сашко. – Його хороша подруга померла того дня, у неї була пухлина, він довго дивився на її результати МРТ і, зрештою, написав її номер МРТ знімка тобі. Потім цей знімок був поміщений у твою справу. Загалом, історія заплутана, але підсумок невтішний. Одна помилка стала відправною точкою в серії наступних помилок. Тому в кожній справі потрібно завжди перевіряти все, щоб не допустити непоправної помилки.

Напевно, якби не останнє зауваження чоловіка, я б точно ще довго злилася. Просто його нагадування про те, що завжди слід усе перевіряти, нагадало мені той час, коли ми тільки почали разом працювати. Якщо так подумати, то Сашко – це єдина людина в моєму оточенні, яка з прискіпливістю якогось детектива перевіряє навіть коми. Ось у кого справді рідко можна побачити хоч одну помилку.

– Чому ти посміхаєшся?

– Нічого, просто думаю, що ти чудовий.

– О, ти тільки це помітила?

– Я завжди це знала, – промовила серйозно, а після широко посміхнулася, не в силах натішитися своєму щастю. – Але я все одно хочу завтра піти в цю клініку, – трохи подумавши, все-таки наполягла на своєму.

Якщо я до кінця не розберуся в цій справі, тоді взагалі не зможу більше довіряти жодному лікарю. Хоча, найімовірніше, так і буде. Щоб довірити одному лікарю, мені доведеться спочатку відвідати ще одного лікаря, щоб упевнитися в правильності діагнозу. Загалом, як не крути, але певної психологічної шкоди мені ця помилкова хвороба все-таки завдала.

– Якщо ти наполягаєш, тоді завтра підемо туди разом. Я не відпущу тебе одну.

– Тобі хіба не потрібно працювати? Скільки часу може фірма залишатися без директора? Не думаю, що ти готовий пустити все на самоплив.

– Новий помічник, Дмитро Іванович, виявився непоганим працівником, – несподівано Саша похвалив помічника, змушуючи мене здивовано на нього подивитися.

– Я, звісно, знала, що він хороший. Але, невже, настільки, що ти готовий його сам похвалити?

– Я кращий, – зовсім не зрадівши моїй похвалі, промовив трохи ображено чоловік.

– Звісно, з тобою ніхто не зрівняється. Але все-таки?

– Ти зробила чудовий вибір, він зараз зайнятий майже всіма справами фірми. І надалі, коли ти повернешся до своєї роботи, він буде другим помічником, щоб ти більше не втомлювалася так сильно. Взагалі, мені слід було раніше найняти ще одного помічника, вибач, – взявши мене за руку і поцілувавши тильний бік долоні, прошепотів він. – На жаль, я вчинив, як егоїст. Звик, що ми тільки вдвох скрізь, і не хотів нічого змінювати, абсолютно не думаючи про те, настільки тобі важко.

– Або ж просто не хотів, щоб у мене був вільний час, – злегка примружившись, озвучила я несподівану здогадку.

А що? Якщо Саша був закоханий у мене вже давно, то завалити мене роботою – один зі способів не дати мені знайти хлопця. Звісно, це трохи по-дитячому, але я не здивуюся, якщо це буде якоюсь мірою правдою. Іноді ми всі трохи егоїсти, чого вже. Я сама не краща, адже погодилася на стосунки, хоча була впевнена на той час, що вони довго не триватимуть через відомі причини.

– Ми приїхали, – не відповідаючи на моє запитання, Саша зупинив машину на своєму місці для стоянки, відразу ж заглушивши її. – Давай поквапимося і вирішимо, що замовимо на вечерю. Я такий голодний!

– Чому тоді не їв?

– У мене не було апетиту.

Похитавши головою, ми разом вийшли з машини і дорогою почали обговорювати, що все-таки замовимо на вечерю. На час, так і бути, я вирішила забути про своє попереднє запитання. У принципі, не так уже й важливо, що тоді відбувалося, поки ми щасливі зараз. До того ж, не дивлячись на мою легку меланхолію, у мене несподівано розігрався апетит. Розглядаючи всілякі картинки з барвистими стравами з різних ресторанів, здавалося, що я готова була слона з'їсти. Утім, це й не дивно після одного салату, який я ледве проковтнула.

– Шашлик? – Перепитав знову Саша, відчиняючи двері квартири.

– Хочу м'яса, – кивнула згідно. – Я вже бачу гарні засмажені шматочки з цибулькою зверху і зеленню, – прицмокнувши, проговорила з передчуттям. – І ще замов лаваш із сиром та більше соусу до м'яса.

– Добре, тоді сьогодні буде шашлик.

– Ти не зобов'язаний замовляти те саме, що і я. Можеш замовити собі щось інше, – запропонувала спокійно.

– Тобто, ти будеш їсти м'ясо з цибулею одна? – Посміхнувшись, вкрадливо уточнив чоловік.

Похитавши головою, реально втративши дар мови, я голосно ахнула, коли Саша за кілька хвилин підхопив мене на руки, починаючи цілувати. Не приховуючи свого щастя, чоловік буквально кружляв мене, змушуючи чіплятися за нього. У цей момент, безумовно, між нами взагалі не було жодних перешкод.

– Спочатку в душ, – видихнула хрипло, захекавшись.

– Тоді підемо в душ разом?

– А як же доставка? Змусиш кур'єра стояти під дверима?

– Це...

– Навіть не думай, – перервавши слова чоловіка, промовила суворо.

Залишивши на губах Сашка легкий поцілунок, я солодко посміхнулася і поспішила до ванної кімнати, відчуваючи на собі його гарячий погляд. Інтуїція підказувала, що сьогодні ми будемо вечеряти пізно, точніше – дуже пізно.