Читати книгу - "Шепіт мертвих. Третє розслідування, Саймон Бекетт"

Том помер.

Якийсь час я стояв і не рухався, поки невблаганний факт не просочився до свідомості. Потім важкі двері зачинилися за мною, і я пішов коридором до секційної зали з кістками дрібного злодюжки.

Час було закінчити повторне збирання та дослідження скелета Ноя Гарпера. Ніхто не винний у цій затримці, але це завдання — моє, і відповідальність за термін виконання — на мені. Я рішуче налаштувався завершити роботу, навіть якщо для цього доведеться пропрацювати всю ніч.

Крім того, я сподівався, що робота допоможе перемкнути увагу.

Череп та більші кістки рук і ніг були розкладені на столі відповідно до їхнього анатомічного положення, але решту відсортували лише приблизно. Я заходився збирати хребет, а це, мабуть, найскладніша частина процесу. По суті, хребет — це шарнірна оболонка, яка захищає нервовий стовбур спинного мозку. Чудовий приклад винахідливості природи, диво біологічної інженерії.

Але настрою оцінити це диво не було. Я почав обережно, від шийних хребців, з’єднувати суглоби неправильної форми.

І невдовзі забуксував.

Хребці, які утворюють шию, менші за грудні та поперекові хребці спини. Усього їх сім, пронумеровані від черепа, кожен точно збігається з попереднім та наступним. Я досить легко зібрав перші п’ять, пошукав шостий — і не зміг його знайти.

Ну ж бо, Гантере, зосередься. Роздратований, я знову перебрав решту хребців. Але єдиний шийний хребець, який я зміг знайти, був не того розміру й форми. Явно сьомий, а не шостий.

Одного не вистачало.

Неможливо. Попри сильне розкладання, тіло Ноя Гарпера було цілим та неушкодженим на момент ексгумації. Якби не вистачало шийного хребця, ми б точно помітили.

То де ж він?

З дивною упевненістю я підійшов до мікроскопа на робочому столі. І не здивувався, коли побачив на предметному столику під об’єктивом маленький білий об’єкт. Мабуть, про це я мав подумати раніше. Цікаво, що саме робив Том до серцевого нападу.

Тепер я знав.

Я заглянув в окуляр, зображення було розмитим. Налаштував фокус, хребець з’явився у полі зору. Витончено рифлений, загострений, немов корал, під збільшенням пориста поверхня наче вкрита ямками.

Тріщини товщиною з волосину здавалися глибокими, як прірва.

Я випростався і вийняв шматок кістки з-під мікро­скопа. Для неозброєного ока переломи були майже непомітними. Їх було два, по одному на кожній пластинці, на тонких кісткових містках, які з’єднують основне тіло хребця з його делікатнішою нервовою дугою.

У голові прояснилося, я відклав хребець і пішов коридором до секційної зали, де працював Том. Підійшовши прямо до скелета Террі Луміса, узяв шостий шийний хребець з оглядового столу й підніс його до світла. Переломи були навіть менш помітні, ніж на пластинках, які я щойно бачив. Але вони там були.

Так і є. Я не відчув задоволення — лише раптовий наплив смутку. Це відкриття зробив Том — не я. Дістав телефон і набрав Пола.

— Я знаю, як їх убили.

— Тож це точно удушення.

Пол безпристрасно подивився на хребець, який тримав. Ми були в секційній залі Тома. Я вже показав колезі переломи шостого шийного хребця Ноя Гарпера, потім привів його сюди, щоб перевірити відповідні тріщини в Террі Луміса.

— Не бачу іншого способу, як можна отримати такі точні розломи, — сказав я.

Удар по потилиці може зламати хребець, але пошкодження буде набагато більшим. І ймовірність того, що тупа травма спричинить майже ідентичні травми двом різним жертвам, надто мала — не варто розглядати. Ні, ці переломи були результатом чогось цілеспрямованого. Контрольованого.

Це слово, мабуть, було дуже важливим для Йорка.

— Принаймні тепер ми знаємо напевно, звідки в Луміса й Гарпера рожеві зуби, — погодився Пол. — І це пояснює, що Том робив в іншій секційній залі. Виявив переломи хребця Луміса і пішов перевірити, що в Гарпера. Ти так це пояснюєш?

— Приблизно.

А потім йому зателефонував Йорк — Том саме розглядав хребець під мікроскопом. Я відчував, що тут криється якась гірка іронія, але не знав, що саме.

Пол обережно відклав кістку.

— Боже, клубок у горлі.

Він був утомлений, говорив через силу. Смерть Тома сильно вразила його, і хибна тривога із Сем минулої ночі додала клопоту. Він скоротив збори викладачів після мого дзвінка, приїхав до моргу. Утома й напруга останніх днів одразу впадали в око. Лінії навколо очей загострилися, а плями синяво-чорної щетини вже затіняли бліде, поспішно поголене підборіддя.

Він спробував стримати позіхання.

— Вибач.

— Може, вип’єш кави? — запитав я його.

— Пізніше, — він спробував опанувати себе. — А що там з шийними хребцями з останків у лісі? Ти їх перевірив?

— Поки чекав на тебе. Два з них зникли, а решта всі цілі. Включно з шостим. — Це не дивно. Вілліс Декстер загинув в автокатастрофі, а не був убитий, як Ной Гарпер чи Террі Луміс.

— Тож ми спостерігаємо постійний тиск, який чиниться на шиї обох жертв, достатньо потужний, щоб зламати пластинки, але не зламати під’язикову кістку. — Пол підніс руки до очей. — Ти пам’ятаєш, які великі руки в Йорка?

Єдине, що я міг пригадати про руки Йорка, — це брудні від нікотину пальці. Але і Луміс, і Гарпер були дорослими людьми; щоб охопити їхні шиї так, аби зламати хребці, потрібні дуже довгі пальці. І такий захвáт, напевно, зламав би під’язикову кістку.

— Швидше за все, якась лігатура чи гарота, а не ручне удушення, — припустив Пол. — Чим би він не користувався, воно, мабуть, закріплювалося на­в­коло шиї в тій самій точці, тому і пошкодження однакові, і хребець той самий. Важко сказати, що саме то було.

— Том це зрозумів.

Він здивовано подивився на мене.

— Серйозно?

— Пам’ятаєш, що він сказав Мері, коли його забрали до лікарні? «Іспанський». Ми тоді не могли второпати, що він має на увазі.

Пол таки дуже втомився, не одразу вловив зв’язок.

— Іспанський брашпиль. Боже, я мав здогадатися.

Я теж мав. Оберніть бинт або шматок тканини на­вколо кінцівки, що кровоточить, потім підкладіть під неї палицю та скрутіть її. Це буде іспанський брашпиль. У своєму найпростішому вигляді це всього лиш імпровізований джгут, який можна затягувати сильніше або послабляти за бажанням, — простий пристрій, що врятував незліченну кількість життів.

Але Йорк скористався ним для іншого.

Я подумав про фотографії, які агенти БРТ знайшли в гаражі Йорка. Вирази агонії його жертв, потемнілі опухлі обличчя. Налиті кров’ю, бо Йорк поступово затягував брашпиль, неухильно видушуючи з них життя.

І фотографував, як це відбувається.