Читати книгу - "Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш"

— Але маджо не звертаються до Мудрості, — сказала Кіра. «Мудрість головна».

«То чому б не заощадити час?» сказав Ісо. «У будь-якому випадку, ідея була такою. Машина, яка знає все. Вузли в кожному цивілізованому світі, де будь-хто може дізнатися про все; а ще є місце, де машина моделює можливості. І хоч всесвіт все ще проклятий — зрештою це метафора, — отже, все не ідеально, але суть Мудрості в тому, що могло бути й гірше».

«То для чого ви тут?»

Ісо показав дрібні зуби з дивним виразом, який Кіра за мить розгледіла як гримасу. «Леру мені не каже».

«Ти знаєш, що тебе тут насправді немає», — сказала Кіра.

«Це все ускладнює».

«Мені здається, ви втікач. Ви хотіли піти кудись, де Мудрість не могла би вас знайти, чи не так? І ви хотіли знати про людей».

«Мене це просто турбує», — сказав Ісо. «Ви не маджо, за винятком того, що ви явно є або маєте ним бути: ви думаєте, ви відчуваєте. І знищення цілого садового світу — цілого розумного виду та екосистеми, яка їх створила! — суть дурної Мудрості полягає в тому, що вона має на меті щоразу робити правильний вибір. Найменш поганий вибір. Але як це могло бути правильним?»

«Можливо, ваша машина знає не так багато, як ви думаєте, — сказала Кіра.

«Я ненавиджу це», — сказав Ісо. «Я ненавиджу це… я ненавиджу це…»

— Тому ви таки втікач, — сказала Кіра. «Ви пішли шукати туди, де не було Мудрості. Ви не були загубленим ідіотом, ви шукали Гею».

— Гея, — повторив Ісо. «Це ті люди-сепаратисти, чи не так? Терористи». Вони здається арештовані. «Можливо, я так і зроблю».

«Вони вб’ють вас», — сказала Кіра.

— Ну, — сказав Ісо. «Можливо, це буде справедливо».

«Як це справедливо? Ти просто один з маджо, — сказала Кіра. «Ти не Мудрість». Потім вона замовкла, оскільки власні слова вдарили по ній зі страшною силою. Ісо був лише одним з маджо. Ісо не вбивав її світ. Що, коли вони всі…

Її думки хиталися на межі усвідомлення, якого вона не хотіла приймати. Кіру потрясла думка, що вона могла відкинути таку можливість, і вона ледь не пропустила слова Ісо, який сказав: «Але я думаю, що так».

«Що?»

«Я думаю, це те, що Леру мені не скаже», — сказав Ісо. «Я думаю, що саме тому я ще існую».

— Не будь смішним, — сказала Кіра. «Ти людина. Мудрість це машина».

«Що ти про це можеш знати?» сказав Ісо. «Ти — вигадка».

— Я ні, — сказала Кіра.

«Це безглуздо», — сказав Ісо. «Чого ти тут? Знову двері та ключі?»

«Ні, я не закінчила», — сказала Кіра. «Послухай мене…»

«Двері, ключ», — сказав Ісо, проказуючи команду: зелене світло затверділо навколо Кіри у рамку, і сила, яку вона не могла побачити, штовхнула її назад крізь неї. Останнє, що вона почула, було «До зустрічі на Геї. Якщо ти існуєш».

Сценарій розпався. Кіра знову стояла по кісточки у воді. Вона чекала, що Аві скаже щось саркастичне…

…чого він не зробив, тому що його не було у залі, як і його станції управління. Кіра роздратовано фиркнула. Вона пішла в куток, де залишила Ісо, справжнього Ісо.

(Ми не зустрічалися раніше? - запитав він. Це було перше, що він їй сказав на Геї.)

«Ти справді дурний», — сказала вона йому. Він був непритомний і не відповідав. «Просто… такий дурний. Чому Гея? Повинні бути інші місця, куди може піти маджо-втікач. Всесвіт величезний. Ти міг би просто знайти якийсь камінь і жити на ньому… але Ісо вже жив на камені, подумала вона; у світі, позбавленому атмосфери, напівпокинутому палаці, повному комор зі старожитностями і примарних видінь нереальних всесвітів.

Кіра присіла, щоб перевірити зламаний палець і надрізане вухо. Вухо Ісо здригнулося під її пальцями, коли вона торкнулася його. Їй здалося, що його очі розплющилися.

«Ти справді був там?» — запитала вона. Мудрість могла намагатися нею маніпулювати. Хоча яка користь була для Мудрості, якщо Кіра навчилася танцю з палицями…

Ісо щось пробурмотів, але Кіра не могла це зрозуміти. Потім він знову затих.

Кіра підвелася, покинула його і пішла шукати Аві.

У контрольній камері його не було. Мегі також зник. Кіра, роздратована, повернулася до райської печери. З усіх часів, коли можна блукати…

Їх неважко було знайти. Вона просто послідувала за бджолами, яких приваблював рух. Пара бджіл витягла її з контрольної камери до райської печери і звернули в пишну блакитну рослинність ліворуч від неї. Кіра подалася слідом за ними.

Магі і Аві виявили ряд сходів, які вели з нічого в ніщо — один заплутаний шар рослинності до іншого, — і тепер сиділи на них. Це було гарне місце, тому, ймовірно, Магі знайшов його. Але зараз він, здається, не звертав уваги на оточення.

Вони цілувалися. Магі тримав руки на обличчі Аві, а Аві тримав одну руку на плечі Магі, рівно, наче хотів відштовхнути його, але забув.

Кіра ледь не втекла, але роздратувалась сама на себе й замість цього голосно прокашлялася.

Магі перестав цілувати Аві, але не тому, що він це помітив. Він сказав: «Отже…»

«Ти вільна, ідіотко», — сказав Аві. «Ти вийшла. Знайомся з кимось у своїй тупій школі. Ви майже напевно можете зробити це краще».

— О, — сказав Магі. «Але…»

— Але нічого, — сказав Аві. «Я майже напевне можу зробити краще. Слухай, не скористатися перевагами відчайдушного підлітка, який обожнює мене, — це потенційно єдина хороша річ, яку я зробив за останні вісімнадцять місяців». Він засміявся. «Ми всі облажані. Гея облажалася. Не будемо зважати на це. У будь-якому випадку я зайнятий».

— Ти підліток, — сказав Магі. «Це лише рік. Я…”

Кіра сказала: «Гей».

Магі злякався й упав зі сходинки, на якій сидів. Його рука провела по животу, коли він здригнувся. Тієї ж миті Аві підвівся і відійшов за два кроки, наче міг змусити Кіру не бачити того, що вона бачила.

«Покажи мені», — сказала Кіра. Магі підняв на неї широко розплющені очі. Кіра зробила нетерплячий жест.

Одна з ран, залишених тигром, розкрилася і трохи кровоточила, але лише трохи. Це було добре. Кіра підвела очі й побачила, що Магі усе ще дивиться на неї широко розплющеними очима. Він виглядав переляканим.

«Чому ти боїшся мене?» тихо сказала вона.

Магі нічого не сказав, а потім схилив голову, а потім сказав: «Вибач. Це — Гея».

Кіра сказала: «Я не Гея».

Це зайняло мить, але Магі кивнув. Тоді він зустрів її погляд. Кіра випросталася. Аві спостерігав за нею холодним цинічним поглядом, ніби очікував — чого?

Були