Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

- Глянь-но, ми вже майже дісталися до кордону Склавіни. Дві з гаком седмиці назад ще вдома були. Таким ходом, ми швидко впораємося і опинимося на узбережжі. Там тільки…

Тільки доведеться знайти те, що не бачив ніхто до того, те, чого немає на жодній мапі. 

- Як там Ванів...як дід…Сподіваюся, в них все добре.

- Ванів…Ванів, він сильний чолов’яга. А дідом старостова сім'я попіклується. Не пропаде, - брат на мить затих, а потім додав і від того голосу стало трохи моторошно: 

- І я хотів би подивитися на того, хто прийде до Кадничів з мечем - дід їм той меч запхне туди, де вони його ніколи не очікували побачити.

Я закрутився на лаві, наче на сковорідці. Замість сну, думки оточили голову і ніяк я не знаходив собі відпочинку. Щойно заплющу очі, нізвідкіля з’являлися образи тих, кого я залишив вдома, у небезпеці. Хай як Родосвіт не заспокоював мене. 

Братові теж не спалося; він не крутився наче те веретено як я, лежав сумирно, проте сон не йшов і до нього.

- Як ти загалом? Щось відчуваєш? Якісь поштовхи?

- Поштовхи? 

- Так, до того щоб взяти під контроль той твій чудо-зір.

Думки у голові завовтузилися гірше за цілісіньке гніздо змій.

- Не те щоб я…Я просто радий, що мені вдалося погомоніти з природою. Скажімо так. І що ми вціліли.

- Еге ж.

І Родосвіт раптом посміхнувся у темряві. Це ніколи не припинить мене дивувати, бо сміх і мій брат були так само близьки, як небо і земля. Згодом він спитав мене:

- Чув я, Смірена, старостова дочка, тобі рушника вишиває. Правда чи брешуть?

Мої обвітрені за день щоки трохи порожевіли. Ось вже чого в темряві не видно, і слава Ір’є!

- А коли так, то й що? - буркнув я.

На мій подив, Родосвіт не образився на те, навпроти, схвалив мій вибір:

- Треба ж, саму сміливу і хоробру з усіх дівчат обрав. І саму непокірну. Молодець, Бестуже. 

Я промовчав, лише засопів. Пишається він, аякже. 

- Вибрати-то вибрав. Тільки…вона відмовила. 

- Так-так. 

Розмова затихла, запала тиша, якої жоден з нас не хотів порушувати. Крізь щілини в підлозі я дивився як майнули тіні господарів і їх гостей, що готувалися до сну. Можливо ця хата стане нашим останнім притулком серед людей. Я вирішив не озвучувати при братовї цю думку.

Втома взяла своє, я нарешті затих і навіть подумав про те, щоб заснути. А згодом почув сонний братів голос:

- Давай спати, день був виснажливий, а ти тримався молодцем. 

Ці слова трохи розрадили мене. Закутаний у ковдру ворожбитів і ті покривала що нам видала Беата, я швиденько сковзнув у світ снів.

Чи то я був занадто втомлений, чи то солонина не лягла добре, тільки спалося мені тієї ночі ген як жахливо. Варто було мені заплющити очі, як перед ними поставало обличчя батька, що з неприхованою злістю і зневагою дивився на мене. Він все кричав на мене: 

- Дурень! Злодій! Крадій!

До самого ранку я прокидався раз-у-раз, весь в іспарині і з калатаючим серцем. Скільки я не крутився, одне й те саме - тільки-но заплющу очі, один за одним нічні жахи впольовували мене. І кожного разу це був батько. Востаннє він стояв, не зводячи з мене очей і знову волав на мене:

- Це все через тебе! Твоя мати загинула через тебе! Я загинув через тебе! Ти занапастив всю родину, всіх друзів! Ванєва поранено, дід сам-один! Всі гинуть через тебе! 

Я вкотре прокинувся, проте не відразу зрозумів де знаходжуся. Потім, коли очі вже звикли до темряви і я пригадав вчорашні події, то зміг второпати де це я. Родосвітова лавка стояла покинута, зброї теж не було. 

Я вмився залишками води з тієї ж бадді, що нам видали вчора, і виглянув з підполу. Життя в хатинці вже кипіло. Чеслав топив піч, карлики сиділи за столом і щось обговорювали, косий дід теж пересів ближче до тепла і продовжував смолити люльку. Лише жінки з дітьми залишилися на своєму місці. З їх закутка пахло сон-травою, мабуть присинали дітей, щоб ті не кричали.

Щойно я піднявся сходами до хати, як відчинилися двері з сіней. Мій брат заносив до хати нарубані дрова і відро снігу. Я помітив синьову під його очима - мабуть, і він погано спав сьогодні.

- Не спалося? - спитав я, хапаючи відро зі снігом і ставлячи його ближче до вогню щоб швидше розтануло.

- Не те слово.

- Всю ніч батько снився, - з сумом відізвався я, потираючі очі, в які наче насипали піску. Брат нічого не відповів, лише здійняв на мить брову. 

- Беата скоро повернеться? - запитав я неголосно Чеслава, який подав мені кухоль окропу замість сніданку. Добре що в нас було що додати до того. - Вона пішла на полювання?

- Ні, хуртовина ззовні ще не вщухла. Але мама скоро повернеться. 

- А що ці, коротуни... не могли сходити на полювання? Їжі вам якоїсь дістати?