Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро 📚 - Українською

Читати книгу - "Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Американська єврейська проза" автора Джеральд Шапіро. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 154
Перейти на сторінку:
килими, меблі зі стьобаною вікторіанською оббивкою журавлиного кольору, сервант з китайською етажеркою всередині, облицьованою дзеркалами, де зберігалися срібні глечики — призи, здобуті коровами Скуґлундів, кумедні щипці для цукру, кришталеві дзбаники та келихи. Лежали Біблії, висіли картини Ісуса і Святої землі, й тримався той ледь відчутний неєврейський душок, ніби все промили слабким розчином оцту.

«Місіс Скуґлунд, я привів до вас свого тата. Схоже, ви з ним незнайомі».

«Так, це я, шановна пані. Зельбст».

Татко стояв перед нею невисокий, але впевнений, у своїх камізельках, черевом уперед — живіт у нього був не обвислий, а міцний. Він і чоловіком був саме такого міцного типу. Нікого не боявся. Не жив прошеним хлібом. Ні перед ким не плазував. Уже цим своїм «шановна пані» показав їй, що він незалежний і не в тім’я битий. Дав зрозуміти, що вміє поводитися з жінками. Струнка місіс Скуґлунд, з укладеним плетивом кіс на голові, розміняла шостий десяток і була років на вісім-десять старшою за татка.

«Я попросив сина привести мене до вас, бо знаю, як багато ви робите для хлопця. Тому повинні знати не лише його матір, а й батька».

«Місіс Скуґлунд, мій тато потрапив у тісний кут, а я не знаю, до кого ще можна звернутися по допомогу, крім вас».

Саме це таткові було й потрібно. Він став до слова і розповів удові про свою хімчистку і прострочені платежі, описане обладнання і судового пристава, про те, що з ним станеться.

«Я маленька людина, — сказав він, — що намагається якось перебувати.

«Ви не допомагаєте своїм дітям, — зауважила місіс Скуґлунд».

«Еге ж, — притакнула Юрдіс».

«Так ні з чого. Якби я мав щось, хіба б не допоміг дітям? Он, скрізь по місту черги за хлібом, за супом. Я ж бо не один такий. Всім, що маю, ділюсь. Віддаю дітям. Поганий батько? Невже б мій син привів поганого батька? Він любить свого тата, довіряє татові, знає, що його тато добрий. Та щойно в мене щось налагоджується, мене знищують. Зараз у мене ніби маленький, але хороший бізнес, і я б не хотів його втрачати. У мене працюють три людини, отримують платню, і якщо справа лусне, також опиняться на вулиці. Шановна пані, я можу дати розписку, і за два місяці гроші поверну. Я людина проста, але працьовита, мені можна довіряти».

Коли татко сказав «довіряти», Вуді аж здригнувся. Так ніби звідусіль вибухнули маршем труби оркестру Джона Сузи[85], щоб усіх попередити: «Брехло! Це — брехун!». Однак місіс Скуґлунд, з думками про божественне, була десь далеко. І нічого не почула. Хоч усі в цій частині світу, за винятком хіба дурноголових, жили практично і розмовляли навіть з ближніми тільки на практичні теми, місіс Скуґлунд, з усіма її статками, була ніби не від світу цього, принаймні на дві третини.

«Дайте мені можливість показати себе, — сказав татко, — і побачите, що я зроблю для своїх дітей».

Тут місіс Скуґлунд завагалась, а тоді сказала, що має піднятися нагору до своєї кімнати, помолитися і порадитися з Богом — хай вони посидять і почекають. Обабіч груби стояли два крісла-гойдалки. Юрдіс похмуро зиркнула на татка (небезпечна людина) і з докором на Вуді (це він привів небезпечного зайду і каламутника, щоб скривдити двох добропорядних християнок). Тоді вийшла слідом за місіс Скуґлунд.

Щойно вони забралися, татко підхопився з крісла і розлючено просичав:

«Що це за комедія з молитвою? Їй треба у Бога питати дозволу, щоб позичити мені п’ятдесят баксів?»

«Справа не в тобі, татку, — пояснив Вуді, — віруючі люди завжди так роблять».

«Облиш, — заперечив татко. — Вона повернеться і скаже, що Бог не дав їй дозволу».

Вуді це не сподобалось, він подумав, що татко таки товстошкірий, і сказав:

«Помиляєшся, тату, вона не кривить душею, зрозумій: вона емоційна, нервова, але щира, просто все хоче зробити правильно».

«Служниця її відмовить, — буркнув татко. — То ще та штучка. У неї на пиці написано, що тримає нас за двох ошуканців».

«Не варто сперечатися, — проказав Вуді. Він підсунув крісло ближче до груби. Його черевики промокли наскрізь і, здавалося, вже ніколи не висохнуть. Блакитні виблиски полум’я гойдалися над вугільними жаринами зграйкою рибок».

А татко підійшов до серванту (чи етажерки) в китайському стилі, смикнув було за ручку, а тоді дістав складаний ножик і в мить ока відчинив замок вигнутих скляних дверцят. Дістав звідти срібну тарілку.

«Ти що робиш, татку? — здивувався Вуді».

Та татко і бровою не ворухнув, достеменно знав, що робить. Знову замкнув сервант, ступив кілька кроків по килиму і дослухався. Засунув тарілку під пасок і заштовхав собі глибше в штани. Тоді приклав до губ свій короткий товстий палець.

Вуді мусив стишити голос, але був геть ошелешений. Він підійшов до татка і торкнувся його руки. Він вдивлявся в таткове обличчя і його очі дедалі маліли, ніби щось стягувало його шкіру на голові. Це називають синдромом гіпервентиляції, коли дихання стає глибоким і частим і виникає відчуття паніки.

«Поклади це назад, татку, — здушеним голосом сказав Вуді».

«Та це ж чисте срібло і коштує чимало, — відказав татко».

«Татку, ти ж обіцяв не заганяти мене на слизьке».

«Та це тільки страховка на випадок, якщо вона помолиться і вирішить відмовити мені. А коли скаже «так», я покладу це на місце».

«Але як?».

«Поставлю назад. Якщо не я, то ти це зробиш».

«Ти замок зламав. Я не зможу. Не вмію».

«Та тут не треба бути мудрагелем».

«Так, ми зараз підемо і покладемо це на місце. Дай мені тарілку».

«Вуді, вона в мене під ширінькою, в підштанках. Не треба з павутини мотуз крутити».

«Татку, я не можу повірити».

«Припини репетувати. Якби я тобі не довіряв, то хіба б зробив це на твоїх очах.

1 ... 54 55 56 ... 154
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро"