Читати книгу - "Книга перша. У пошуках Дивли, LesykLab"

Вона опинилась у напівтемному коридорі з величними склепіннями, що нагадують собор; коридор поступово згинався дугою. По всій його довжині розташовувалися заглиблені в стіну круглі двері, а шлях висвітлювали майстерно зроблені люстри у формі медуз. Стіни підпирали колосальні колони, що складаються з кількох блоків і виконані в неймовірно правдоподібному природному стилі, так що здавалося, що вони колись були живими. Єва вже минула кілька дверей, коли почула голоси, що лунали з-за повороту.

- Сюди, швидше за все, Дзін!

Єва пірнула в темне заглиблення, де розташовувалися чергові двері, і затримала подих. Начебто вони з Матр грали в хованки.

Двоє промчали повз неї.

- Це все те протиприродне двоногое.

- Вражає, - відповів Дзін, коли вони зупинилися перед входом до лабораторії. - Ви могли б пустити газ у кімнату, перш ніж ми увійдемо? Щоб паралізувати всіх, хто всередині.

Єва ризикнула трохи висунутися зі своєї схованки і глянути на парочку.

- Я випустив усі свої пульти, включаючи ті, що контролюють аварійні страж-колони! - В інтонації таксидерміста звучав розпач.

- Страж-колони? - Дзін підплив до однієї з найближчих колон. - Так, подбали ви, звичайно, про безпеку. Нема чого сказати.

Він витяг зі свого вбрання темний пульт і направив на колону, а потім помахав пухкою ручкою перед трьома вогниками на пульті.

Єва підвела погляд. На самому верху колони відкрилися три щілини, і зсередини почулося гучне завивання.

- Іди за мною, будь ласка, - скомандував Дзін і поплив до дверей до лабораторії.

Довга квадратна нога висунулася з колони, за нею ще дві. Широко розплющеними очима дивилася Єва, як від колони відокремився шестиметровий робот. Ряди лампочок узгоджено блимали рядами всередині його небаченої обшивки – від трьох ступнів до трьох очей. Дві руки з кількох елементів закінчувалися незліченними пазурами різних розмірів. Єва втиснулася в дверну нішу, витріщаючись на величезного страж-колонну. Той стояв у високому склепінчастому коридорі і слухав розпорядження Дзина.

- За цими дверима знаходиться дикий хижак, що втік з камери, - пояснював Дзін, пурхаючи довкола вартового. - Ти повинен увійти і негайно знешкодити його.

Страж-колона щось прогримів у відповідь, і Дзін відчинив двері. З лабораторії з вереском вилетіла крабоподібна літаюча істота і помчала коридором. Страж зник усередині.

- Небагато перебір, вам не здається? – спитав таксидерміст, прислухаючись до гуркоту за дверима. – Цих хлопців можна використати тільки якщо на нас напали. А тут, можливо, впоралися б і кілька королівських гвардійців?

- Можливо. Але якщо це велике підземне членистоноге так смертоносно, як стверджує Бестіїл, давайте не ризикуватимемо. Страж-колона – цілком ефективний засіб, – прощебетав Дзін.

Поки Дзін і його супутник прислухалися до шуму битви за стіною, Єва вислизнула з укриття і тихенько рушила коридором у протилежний бік.

Розділ 28. Артефакти.

Єва Дев'ять виявила, що коридор, що згинається, - просто велика петля, від якої променями розходяться різноманітні загадкові приміщення. Вона полегшено зітхнула, коли зуміла знайти вихід і її ніхто не помітив. Двері назовні відчинилися, і дівчинка зробила крок на верхній ярус величезного багаторівневого залу.

Стеля Великого залу нагадувала стелю у лабораторії, лише у збільшеному масштабі. Система старих опорних балок спліталася в заворожуючу геометричну сітку, яка підтримувала прозорий склепінчастий дах. Крізь скло Єва бачила строкаті прапори, що майоріли під поривами полуденного вітру; на всіх зображалося око з вертикальною зіницею.

Тут і там вздовж рядів із музейними вітринами, розставленими по ребристих стінах, розгулювали роззяви всіх можливих облич, розмірів та забарвлень. Архітектура була настільки органічною, грандіозною і неймовірною, що Єва на мить забула, в якій вона небезпеці, і зачаровано побрела вперед, дивлячись на всю цю пишність.

Вона глянула вниз – на підлогу музею. У центрі зали виставлялися чудово збережені дерева з Блукаючого лісу, їх верхні гілки майже діставали до балкона, де стояла Єва. в особи відвідувачів з надією побачити хоч одне – хоч якесь, – як у неї.

Вона пройшла вражаючим розмірами пологого спуску, затримавшись на кожному з трьох інших ярусів, і нарешті опинилася на нижньому поверсі. Прокладаючи шлях крізь натовп відвідувачів, Єва продовжувала шукати людей. Вона минула величезні страж-колони, що нерухомо підпирали стіни Великого залу.

– Будь ласка, негайно займися зламаними пальцями. Дякую, – нагадала їй туніка.

Дівчинка наблизилася до великої експозиції орбонської рослинності і прослизнула у вузький просвіт між стовбурами, що близько розташовані. Сховавшись за підвішеним екземпляром блукаючого дерева, вона озирнулася, перевіряючи, чи її не видно, а потім здоровою рукою активувала омніпод.

- Це Єва Дев'ять. Запусти, будь ласка, програму індивідуальної медичної допомоги, – прошепотіла вона. – Це терміново.

- ІМП активовано. Який невідкладний випадок?

Єва згадала попередження Ровендера про піщані снайпери. Зізнатися було непросто:

– Я зламала пальці на правій руці.