Читати книгу - "♡♡страсті-мордасті♡♡, Маїра Цибуліна"

Часу у мене ще було більш ніж достатньо до початку похоронної процесії. Я підійшла до величезних воріт, котрі оточували скорботне місце. Мене охопило дивне почуття, коли я увійшла через них. Навколо було так багато могил з різними плитами і пам'ятниками. Я трохи побродила, поки знайшла, могилу Колі, - ще зовсім свіжу. На земляному насипі лежало два вінки, і стояла рамка з фотографією зовсім молодого хлопця, якому ще тільки жити і жити, а доля ось розпорядилася інакше і замість того, щоб радіти сонечку і пташкам, Колінька зараз лежить в труні глибоко під землею. У мене від цієї думки серце сильно закалатало і ноги підкосилися. Поруч з могилою Колі була вирита яма для його матері. Син і мати будуть лежати поруч один з одним і пізніше їм зроблять спільний пам'ятник. Як все це сумно і печально!

- Дівчино, з вами все в порядку? - почула я поруч з собою жіночий голос.

- Так, - повернула я голову в бік співрозмовниці.

- Ви виглядаєте дуже блідою.

Жінка була вся в чорному. Вона була того ж приблизно віку, що і Лариса Іванівна.

- Тут лежить мій друг Коля, якого вбили, - спробувала я пояснити жінці суть справи. - Нещодавно він ще був живий і радів життю, а ось тепер він - там, - вказуючи рукою на могилу. - А сьогодні в десять ховатимуть його матір. Її теж убили, я в цьому впевнена. Хоча і не маю ніяких доказів.

- Я лежала з Ларисою разом в одній палаті, - повідомила мені жінка. - Отруїлася грибами, які зібрала в лісі. Все життя збирала, знаю кожен гриб, як всі свої пальці, і ось тут тобі на - зірвала не те, що треба і, ось, попала до лікарні.

- Ви прийшли на похорон Лариси Іванівни?

- Так. Може, сядемо? - запропонувала жінка. - Мене звуть Зоя. А тебе як звуть, серденько?

- Лариса Іванівна мене теж завжди так звала, - у мене потекла одна сльозинка по щоці. - У мене дивне ім'я - Євдокія. Але всі звуть Дошею.

Ми сіли недалеко від могили Колі, щоб не пропустити похоронної процесії.

- Ти давно знайома з Ларисою і з Колею? - запитала Зоя, витягуючи з кишені конверт.

- Уже п'ять років. Ми з Колею вчилися в одній групі в академії. Він мені одного разу допоміг з навчанням і з того часу ми з ним дружимо ... дружили, - я втерла долонькою сльозу. - Я завжди до Колі приходила і мені двері відкривала Лариса Іванівна. Вона мені ласкаво посміхалася і кликала спробувати її свіжоспечених пиріжків.

- А ти знала її чоловіка?

- Так. Але я бачила Володимира Ілліча всього кілька разів. Адже він працював полковником в МВС. Часу у нього не вистачало навіть на сім'ю. Але він дуже любив сина і дружину. Я так здивувалася, коли дізналася, що його вбили.                                               

- Ось яка жахлива доля! Вся сім'я гине рано і не своєю смертю.

- Так ви мені вірите, що Колю і його маму вбили? - здивувалася я.

- Так. І у мене на те є не тільки здогадки, як у тебе, а й докази.

- Що? Як? Звідки у сторонньої людини такі відомості?

- Коли лежиш в лікарні і знаєш, що тебе вб'ють, кому можна довіритися?

- Рідним.

- А якщо уже немає нікого?

- Поліції розповісти.

- Поліції потрібні незаперечні докази, а не балаканини жінки, котра збожеволіла від горя.

- Ви маєте на увазі Ларису Іванівну?

- Лариса, як і будь-яка інша людина в такій ситуації, довірила свій секрет сусідці по палаті, тобто мені. І ще вона мене просила знайти Дошу, подругу її сина і дуже хорошу дівчину, щоб віддати цей лист і розповісти те, що вона мені довірила.

- Ви маєте на увазі мене?

- Звичайно. До речі, не очікувала тебе знайти так швидко. Ну, слухай тоді, серденько.

Зоя Леонідівна потрапила в лікарню в результаті отруєння отруйними грибами. На наступний день принесли на ношах жінку. Їй робили промивання шлунку. Коли вона трохи відійшла від цієї неприємної процедури, то вона з нею стала базікати, щоб скоротати час, тому що коли лежиш в лікарні і нічого не робиш, то від нудьги хочеться вити. Але не можна, оскільки в лікарні заведений постійний режим тиші. Лариса була не багатослівна спочатку, і тому Зоя говорила за двох. Вона розповіла тій про свої сімейні негаразди, типу чоловік п'є, син - лобуряка, працювати не хоче, тільки і робить, що краде у батьків гроші і програє їх в різних гральних барах.

- Куди дивиться держава? - злилася на весь уряд Зоя. - Набудували всілякі заклади, щоб дурити людей і тільки у них гроші красти! Ні, щоб якісь заклади придумати, де б наша молодь могла культурно проводити час, де б молоді люди могли познайомитися, завести знайомство. А то одні дискотеки! А там, знаєш Ларочка, який розгул! Чесній і порядній дівчині не варто туди навіть показуватися, вмить зроблять з неї повію. У мене аж три доньки. І проблема мені ця знайома. Одна старша вже заміжня, слава Богу. А ось дві менші ніяк не можуть знайти собі мужиків. З роботи і додому, і сидять дві, як старі діви. Вже сусіди сміються над ними! Сором, який! Ну, а де їм знайти нормальних хлопців? Ті, що не п'ють і не курять, то колються і нюхають всіляку погань. Хіба з такими побудуєш нормальну сім'ю і родиш здорових дітей?!