Читати книгу - "Закоханий з Едемії, Юрій Гурін"

Понеділок розпочався незвично активно. Повернулися з відпусток керівництво — власниця із чоловіком. Чоловік Вікторії Олександрівни числився в компанії заступником директора, тому, як не крути, а також керівництво.

Зранку в офісі розпочалася неймовірна метушня, звіти в одну хвилину стали потрібні, як кажуть, ще на вчора. Робота кипіла й лише в обід Мирославу вдалося вирватися ненадовго з офісу. Він швиденько пішов у найближчий обмінний пункт, поміняв долари й майже поруч у невеличкій крамниці стільникового оператора придбав звичайний смартфон, не найгірший, але самий звичайний, марки «Samsung».

Після обіду до себе в кабінет його викликав чоловік власниці. Їм власне не було, що обговорювати, і це сталося вперше, тому трішки насторожило. Вони поглянули один на одного й, напевно, без слів усе зрозуміли — це були різні світи та світогляди.

Він запитав щось про звіти й попередив, що в четвер вони поїдуть у відрядження до Одеси на декілька днів і що там мають провести аудит їхніх активів. При цьому він якось знову проникливо на нього поглянув, ніби хотів у чомусь переконатися.

Повернувшись з кабінету зама, його одразу покликав Валентин. Там уже сиділи Маша і Сніжана. Валентин повідомив про відрядження у четвер і що потрібно ретельно до нього підготуватися. Обговорили всі поточні питання та обов’язки й далі поринули у звичайнісіньку офісну метушню.

Додому він повернувся стомлений і, повечерявши, дістав свій новий смартфон, уже повністю налаштований. Колега з IT-відділу привів його до ладу. Це був його перший смартфон, тому цього разу він лише написав Ліді декілька повідомлень, домовившись, що завтра по скайпу спокійно проговорять.

Акваріум із рибками знову повернув відчуття затишку і спокою. Він дістав з полиці щоденник і написав:

«День 3.

Найліпше керівництво те — яке не видно і не чутно».

Ні сил, ні бажання писати щось більше не було, тому він майже одразу заснув.