Читати книгу - "Кришталевий Голос , Нікка Вейнн"

                            💎   💎   💎

   Король Вільгельм неквапливою, важкою ходою спустився в темну й сиру темницю. Його обличчя, обтяжене зморшками турбот, не видавало емоцій, але глибоко в його очах вогонь сумнівів і невпевненості мерехтів зі страшною силою. Він уже відчував тиск часу й наближення вирішальної розв'язки. Радники не змогли домогтися правди від полонених, і тепер сам король мав останню надію — цей юнак на ім’я Домінік, якому він встиг довіритись, і натомість отримав таку зраду від нього у відповідь.
   Темниця була темна, сирі стіни вкривала павутина, а важке повітря пронизувало крижаним холодом. Домінік сидів, притулившись спиною до стіни, здавалося, що він втратив рахунок часу, але коли двері заскрипіли, він різко піднявся на ноги.
— Добрий вечір, — холодно заговорив король, стаючи біля решітки.
— Ваша Величність...
   Вільгельм схилив голову набік, уважно вивчаючи полоненого. Хлопець стояв міцно, незважаючи на день, проведений у холоді й темряві, що викликало в нього своєрідну повагу.
— Бачу, ти встав на ноги.
— Так... Чим же я заслужив візит самого короля? — Домінік не стримав усмішку. Він розумів, що щось змусило Вільгельма зійти до нього особисто, і ця думка розбурхувала його гордість.
— Буду коротким. Мені потрібні відповіді на деякі запитання. Відповіси на них — будеш вільний.
   Домінік на мить замовк, вслухаючись у слова короля. Його обличчя затверділо, очі заблищали холодною іронією.
— Ха... Це дуже великодушно. Але як я можу бути впевнений, що це не пастка? — він схилив голову, піднімаючи одну брову. Його обережність була природною для людини, котра все життя ризикувала.
   Король на мить задумався. Він звик до обману та інтриг, і сам використовував їх як інструменти. Проте зараз був вимушений говорити чесно.
— На це є тільки одна вагома причина, — сказав він тихо, але твердо. — Я довіряю своїй доньці більше, ніж будь-кому ще. Вона не хоче твоєї смерті, хоча Чарльз іншої думки.
   Згадавши принцесу, Домінік опустив голову. Ці слова вдарили його по найболючішій точці. Він знав, що завдав Джулієт болю, і тепер все його єство кричало про бажання виправитися.
— Моя скарбниця більше не є таємницею, мені Бернард про все зізнався, — продовжував король. — Хто вам розповів про неї?
— Я не знаю, — сухо відповів він, стискаючи кулаки. Він не мав наміру здаватися так легко. Навіть якщо на кону стояла можливість вийти на волю.
— Будеш далі мовчати? — Вільгельм нахилився вперед, вивчаючи його обличчя, намагаючись прочитати бодай натяк на істину.
   Хлопець мовчав, тільки важке дихання порушувало тишу.
— Гаразд, — король на мить заплющив очі, вдихнувши холодне повітря. — Як ти дізнався про скарби?
— У замку є шпигун, все дуже просто. Щасти вам у спробі його знайти, — саркастично кинув Домінік. Він грав небезпечну гру, знаючи, що кожне його слово могло коштувати йому життя. Але ризик став його другим диханням. — Тепер, я можу побачити Джулієт? — додав він після паузи, і його голос змінився. У ньому була слабка, майже невловима мольба.
   Король спинився на півдорозі до дверей, обернувся і суворо відповів:
— Ні. Хоч вона не хоче твоєї смерті, але також не хоче більше тебе бачити.
   Хлопець раптово відчув, як під ногами провалюється ґрунт. Його серце забилося сильніше, мов удар молота.
— Будь ласка... Я маю із нею поговорити, — голос зірвався на шепіт. Він уперше в житті був настільки відчайдушний.
— Ні — і це остаточна відповідь, — сухо кинув король і, не обертаючись, покинув темницю.
   Домінік залишився один. Він підійшов до решітки і дивився вслід Вільгельму, відчуваючи, як німий страх поступово перетворюється на пекуче почуття провини. Він мусив поговорити з Джулієт, мусив усе їй пояснити. Але зараз вона була так далеко, а його серце боліло сильніше, ніж тіло від довгого полону.
— Має бути якийсь вихід...