Читати книгу - "Присягнись, що ти мій, Поліна Ендрі"

Я обережно піднімаю руку і стукаю у двері. Серце починає битися швидше. Що я роблю? Для чого я тут? Але ще перш ніж я встигаю по-справжньому злякатися, двері переді мною відчиняються.

- Елайна? — Блейк дивиться на мене з подивом, насупивши брови.

Я намагаюся зібратися з думками, почуваючись розгубленою.

- Так, я... Я ненадовго.

Він переводить погляд за мою спину, ніби намагаючись знайти щось за мною.

— Ти на таксі?

Мої губи мимоволі стискаються. Зрозумівши, що помилка очевидна — якби я приїхала ненадовго, машина чекала б біля будинку, — я шепочу:

— Ні... Немає значення.

Блейк киває, але його очі продовжують вивчати моє обличчя.

Я не говорю більше нічого. Мої думки розбігаються. Він відступає на крок, запрошуючи мене увійти.

- Проходь.

Я ступаю всередину, і повітря в будинку здається важким від минулого.

- Сара вдома? — Запитую, хоч і знаю, що вона не побігла б зустрічати мене.

- Ні. Вона у подруги, – спокійно відповідає Блейк.

Я різко повертаю голову у його бік. Він завжди був такий суворий із цього приводу.

- У подруги? Ти ж раніше забороняв їй...

— Часи змінюються, Елайно, — він трохи знизує плечима, наче це пояснює все.

Між нами повисає незграбна пауза. Блейк пом'якшує її пропозицією.

- Чай? Кава?

— Ні, дякую, — усміхаюся, намагаючись розрядити атмосферу. — Не думаю, що ти вгадав би з моїми уподобаннями.

- Як і з квітами? - Він піднімає брову, явно вловивши момент.

Я згадую величезний букет і відчуваю незручність.

— Дякую за них... Звідки ти дізнався, що це мої улюблені?

Блейк хитає головою.

- Я не знав. Просто вгадав.

Наші погляди перетинаються, і щось усередині мене клацає. Я відчуваю дивну напругу, яка збиралася між нами весь цей час. Навіть не встигаю усвідомити, що роблю. Раптом я роблю крок уперед і, перш ніж встигаю зупинитися, цілую його.

То був порив. Випадковість, несподіванка. Я різко відсуваюсь, сама злякавшись того, що зробила. Блейк застигає на мить, він явно не очікував.

Я бачу, як щось змінюється в його очах, вони трохи темніють, коли він ковтає, шепочучи:

- Він знає, що ти тут? Твій... хлопець?

Я заплющую очі на мить, намагаючись утримати контроль над емоціями.

— Марк... — говорю тихо, видихнувши трохи різкіше, ніж хотілося. — Це невжливо.

- Марк, значить, - він видихає з кривою усмішкою.

Я мовчу, мої думки розриваються між усіма питаннями, які мені не дають спокою. Але перш ніж він встигає сказати ще щось, я м'яко торкаюся його губ пальцями.

— Не треба, — прошу я. У моїх очах блищать сльози.

Блейк дивиться на мене збентежено, він ніби хоче щось сказати, але не пручається. Він бере мою руку і цілує кінчики пальців, обережно стягуючи її зі своїх губ. Цей жест змушує мене завмерти. Він завжди був таким закритим, непроникним... Але зараз цей простий, майже ніжний жест ніби розкриває щось нове в ньому.

Я тягнуся до нього знову, і цього разу він зволікає, ніби бореться із собою, але незабаром здається. Наші губи зустрічаються, і пристрасть спалахує між нами, як вогонь, що стільки часу пригнічувався. Я відчуваю, як його руки нервово пробігають моїм тілом, чую його рване зітхання, ніби він чекав цього вже дуже-дуже довго. Миттєво Блейк втрачає контроль. Він починає роздягати мене, опускаючись услід з поцілунками, що тремтять від нетерпіння. Я не опираюсь. Заплющую очі і пускаю все на самоплив, відчуваючи, як по щоці скочується сльоза.

Це нагадує мені ту єдину ніч, яку ми провели разом. Моя темна конячка, чоловік, який після цього зрадив мене. Чоловік, якому я мала необережність віддати своє серце.