Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » На інших вітрах 📚 - Українською

Читати книгу - "На інших вітрах"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На інших вітрах" автора Урсула К. Ле Гуїн. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 76
Перейти на сторінку:
якщо додати до звичайних кілька милих серцю красивих слів? Та й Гед йому довіряв.

Зупинившись на деякій відстані, щоб не перешкодити їх розмові, вона дивилася, як Олдер і хлопчик, опустившись на коліна, заглядають кудись у гущу чагарника. Незабаром з-під кущів вилізло сіре кошеня, яке не звернуло на них жодної уваги і, блискаючи очима, обережно переставляючи лапки і низько припадаючи черевцем до землі, продовжило полювання на того метелика, якого намагалося спіймати в кущах.

— Ти можеш відпускати його полювати на всю ніч, якщо хочеш, — казав Олдер хлопчикові. — Він не заблудиться і нікому нічого поганого не зробить. А волю він дуже поважає. Розумієш, ці величезні сади для нього — все одно що весь Хавнор. Або, якщо хочеш, можеш випускати його побігати тільки вранці. І тоді, якщо тобі це сподобається, він може спати поруч з тобою.

— Мені б це дуже сподобалося! — сказав хлопчик соромливо, але рішуче.

— В такому разі, ти, напевно, це знаєш, постав у своїй кімнаті коробку з піском і миску з чистою водою. Воду потрібно часто міняти, і її завжди має бути достатньо.

— І ще потрібно поставити йому миску з їжею!

— Так звичайно; один раз в день обов'язково годуй його. Тільки не дуже щедро. Він взагалі-то трошки ненажера.

— А він рибу в ставку не ловить? — Кіт в цей момент знаходився якраз поруч з одним зі ставків з коропами; сидів собі на травичці і безтурботно озирався; той метелик, видно, кудись полетів.

— Він любить за рибками спостерігати, але не ловить їх.

— І я це теж дуже люблю! — сказав хлопчик. Вони встали і разом попрямували до ставків.

Тенар була зворушена до глибини душі. Була в Олдера проста невинність, але не дитяча, а невинність дорослого чоловіка і доброї, гарної людини. Йому б слід було мати своїх дітей. Він безумовно був би їм хорошим батьком.

Тенар подумала про своїх дітей і маленьких онуків — старшій доньці Яблучка, Піппін, скоро дванадцять. Невже це можливо? Дванадцять років? Піппін? Отже вона вже в цьому році або, в крайньому випадку, в наступному повинна пройти обряд наречення ім'ям! Ох, пора, пора вирушати додому! Пора сходити в гості в Серединну долину, віднести подарунок старшій онучці з нагоди швидкого наречення ім'ям, а малюкам — іграшки. Пора переконатися, що Іскорка при його неспокійному характері не надто сильно підрізав грушеві дерева, як це вже бувало. Пора посидіти і спокійно поговорити з Яблучком, з її милою, доброю донечкою… Справжнє ім'я Яблучка було Хайохе, його їй дав ще Оґіон… Згадавши про Оґіона, Тенар, як завжди, зазнала різкого нападу пристрасної любові і туги і побачила перед собою знайоме вогнище і дрімаючого біля вогнища Геда. Побачила, як він повертає до неї своє смагляве обличчя, збираючись задати їй якесь питання, і тут же відповіла на його питання — на повний голос, порушивши тишу королівського саду: — Так скоро, як тільки зможу!

Яскравим літнім ранком вони спустилися від палацу до пристані, щоб піднятися на борт «Дельфіна». Населення Хавнора влаштувало з нагоди їх відплиття справжнє свято. Люди так і кишіли на вулицях і біля причалів, всі канали, бухти і протоки були буквально забиті маленькими суденцями, які тут називали шкаралупками. На щоглах суденець майоріли різнокольорові вітрила і яскраві прапорці; прапори і вимпели майоріли також на вежах великих будинків, що належали знаті, і на флагштоках мостів — як на землі, так і над дахами. Проходячи крізь радісну юрбу, Тенар думала про ті давні дні, коли вона вперше приплила в Хавнор, коли вони з Гедом повернули на батьківщину Кільце Ельфаран з написаною на ньому руною Миру. Тоді Кільце було у неї на руці, і вона підняла руку якомога вище, щоб сонце яскраво засяяло на сріблі, щоб всі побачили його, і люди побачили його і зраділи. Вони, як і тепер, тягнули до неї руки, немов хотіли її обійняти… Тенар навіть посміхнулася, згадавши про це, і все ще посміхалася, коли піднялася сходнями на борт корабля і вклонилася Лебаннену.

Він привітав її традиційним шкіперського привітанням:

— Ласкаво просимо на борт, пані Тенар! — І вона відповіла, сама не знаючи, що саме змусило її вимовити ці слова:

— Дякую тобі, син Ельфаран! — Лебаннен деякий час здивовано дивився на неї, спантеличений таким зверненням, але тут на борт піднялася, не відставши від матері, Техану, і він повторив своє шкіперське вітання:

— Ласкаво просимо на борт, пані Техану! — Тенар відразу пройшла на ніс корабля, пам'ятаючи, що там, біля кабестана, є містечко, де пасажир цілком може влаштуватися так, щоб не заважати роботі моряків, але бачити все, що діється на палубі і на забитих народом причалах.

Раптом на головній вулиці, що вела до порту, натовп сколихнувся: прибула принцеса Каргада. Тенар із задоволенням відзначила, що Лебаннен, а може, його дворецький влаштував для принцеси прямо-таки чудовий прийом. Кінний ескорт прокладав шлях, коні хропіли і нервово переступали ногами. Височенне червоне пір'я — таке пір'я каргадські воїни носять на своїх шоломах — гойдалося на даху закритої карети, позолоченої і яскраво прикрашеної, в якій принцеса проїхала через все місто; таким же плюмажем були прикрашені і голови чотирьох сірих коней, що тягнули карету. Група музикантів, що чекали біля самої води, тут же взялася за труби, барабани і тамбурини. І присутні, зрозумівши, що зараз їм буде надана можливість побачити каргадську принцесу, вітали її з таким захопленням і так близько обступили карету, що кінній і пішій охороні довелося їх відігнати. Але люди все одно були сповнені захоплення і час від часу починали викрикувати:

— Хай живе королева Карго! — хоча дехто все ж сумнівався, що це і є королева.

— Глянь-но, глянь! — почула Тенар. — Вони тут всі в червоне одягнені! І з ніг до голови закутані. Красиві, як самоцвіти! То яка вона сама?

А більш обізнані кричали:

— Хай живе принцеса!

Нарешті Тенар побачила Сесеракх — зрозуміло, закутану в покривала з ніг до голови. Вона одразу впізнала її по високому зросту і гордовитій поставі; принцеса з гідністю вилізла з еарети і попливла у напрямку до сходнів. Дві служниці в менш довгих покривалах дріботіли за нею слідом; за ними йшла леді Опал з острова Ілієн. Серце Тенар впало: Лебаннен строго-настрого заборонив брати на борт яких би то не було служниць або компаньйонок принцеси, бо їм випадала аж ніяк не розважальна прогулянка, і ті, хто буде на

1 ... 54 55 56 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На інших вітрах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На інших вітрах"