Читати книгу - "Інтригуюче кохання, Лана Рей"

- Крістіане, як я виглядаю? - Схвильовано поцікавилась Аманда.

- За останню годину ти вже вдесяте у мене про це запитуєш і я вдесяте тобі відповідаю, що ти чудово виглядаєш. Не хвилюйся, Амандо... - Спробував я заспокоїти дівчину.

Аманда і справді виглядала неперевершено. Елегантна, зелена сукня дуже пасувала до її яскраво - зелених очей, а зачіска, робила її схожою на справжню принцесу. 

Я, раз за разом, ловив себе на тому, що не можу відвести погляду від цієї красуні.

- Тобі легко так казати, Крістіане... Можна подумати, що я щодня ходжу у гості до молодшого брата нашого короля, герцога Кірана Дрейка... Звісно, що я хвилююсь.

- Ти ж не хвилюєшся поряд зі мною...

- Це зовсім інше. Ти  - не герцог.

- Але я маю титул маркіза, а це теж не порожній звук.

- Маркіз Крістіан Дрейк?

- До ваших послуг, - Посміхаючись, промовив я.

- Гарно звучить.

- Я і сам - дуже гарний.

- А ще ти - дуже скромний, - сміючись сказала Аманда.

- Я радий, що ти трішки розвеселилась, мала.

- Та які там веселощі... Чесно кажучи, я досі жахливо боюся і хвилююсь.

- Тобі немає чого хвилюватись, Амандо. Ти - чудова дівчина.

- Це ти так кажеш. А може я все ж не піду?

- Я ще вчора попередив свої батьків про те, що разом зі мною приїде моя подруга. Всі мої рідні чекають на тебе з нетерпінням.

- Вигадай щось... Скажи, що я раптово захворіла або ще щось...

- Амандо, ти - вже доросла, а поводишся наче мале дівчисько... Я не помітив, щоб ти так хвилювалась і боялась, коли нас відправляли на поле бою. Це ж звичайний обід. Ніхто з моїх рідних тебе не образить. Тому припини панікувати і заспокойся. Я буду поруч з тобою.

- Обіцяєш?

- Обіцяю...

Аманда кілька раз глибоко вдихнула і видихнула, намагаючись заспокоїтись. Я ніколи раніше не бачив, щоб вона так хвилювалась. Бідолаха майже всю ніч не спала, перевертаючись з боку на бік.

Я знаю про це, бо й сам не спав. Хвилювався перед  важливою розмовою зі своїм батьком. Від того, як все пройде, залежало дуже багато.

- Ми приїхали, - промовив я, коли наша карета зупинилась біля парадного входу до родового маєтку Дрейків.

Я вийшов з карети і допоміг вийти своїй схвильованій, але дуже вродливій гості.

- Все добре, Амандо, - спробував я підбадьорити дівчину.

Важко зітхнувши, Аманда все ж мені посміхнулась.

Я й сам хвилювався не менше від неї, хоч і вміло це приховував. Я чудово усвідомлював, що  від сьогоднішньої розмови з моїм батьком, залежить наше майбутнє.