Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Добре, тоді можна їхати додому, але спершу треба декуди заїхати.  Підійшовши до кучера, я назвала йому назву магазину до якого треба під'їхати і швидко заскочила в карету. 

Сьогодні зранку, коли ми їхали на аукціон, по дорозі мені випадково попала на очі невеличка крамничка з назвою «Солодкий дім», там я встигла роздивитися купу різної випічки, тортики та тістечка які знаходилися за прозорою вітриною.

Поки ми їхали, я помітила дещо дивну поведінку у дракона. Він був… не те щоб наляканий, а радше схвильований і в не найкращу сторону. Дикий, нервово розглядав місцевість за вікном і його щелепа знову сильно стиснулася від злості.

І на що, на цей раз він розізлився? Це якась загадка, а не чоловік! Ім’я не каже, ну з цим можна і почекати звісно, бо причина по якій він його не говорить все-таки є, а що до іншого. Я його не розумію, йому щось не подобається він мовчить, хоче щось сказати він мовчить, запитую що таке, він знову мовчить!

Хоч бери щипці і власноруч по слову за язик діставай! 

Карета зупинилася, й незабаром кучер відчинив дверцята.

– Ми на місці – промовив кучер.

Я вилізла з карети розглядаючи наше місце прибуття. Дикий вийшов слідом за мною і схоже, він все-таки трохи розслабився. Ну, в крайньому випадку дракон вже не такий набундючений. Ненсі, на цей раз залишилася чекати на нас в кареті.

– Ходімо – звернулася до дракона.

І ми пішли до крамниці, приблизно метрів зо три від входу, дракон зупинився. Знову не хоче заходити? Але вибачай любчику, на цей раз ти не відкрутися.

– Ти йдеш?

– Ні – відповів дракон і в його погляді відчувається якийсь докір. Типу, роблю щось не те і при цьому я про це знаю, але все одно продовжую.   

– Та годі тобі! Зайди хоча б, в цей магазин – вже заледве благаючим голосом прошу дракона.

– Мені не можна туди заходити.

– І чому це?

І дракон вказав поглядом на табличку, на якій було намальовано щось схоже на нашийник що і у нього, от тільки на малюнку він був  перекреслений. Якщо подумати, я і раніше бачила ці таблички коли ми ходили по магазинах. От тільки, я щось не сильно доганяю. Що вони означають?

– І що ж це за знак? – запитую в дракона, а він в свою чергу дивиться на мене як на шкідливу дитину яка перепитує одне і те саме, про яке і сама все прекрасно розуміє.

– Цей знак означає що рабам не можна заходити всередину і тим паче обслуговувати їх – пояснив дракон дивлячись мені в очі.

Тобто, він не може зайти туди, тому що він носить цей клятий ремінець. Дурість! Ну, а якщо йому це так важливо… що як ми не скажемо що він раб, та і я б не сказала що він зараз так сильно на нього схожий. Дикий добре одягнений, взутий та і взагалі має шикарний вигляд! Єдине що відрізняє від інших, це його незвичні очі, і з цим я думаю можна щось придумати.

Та й вже майже вечер, людей на вулиці залишилося не так й багато, тоді можна зайти в крамницю і ніхто так сильно не зверне увагу на нас.

– А якщо спробувати? Може тобі й дозволять.

– Навіть якщо ви одягли мене в нормальний одяг вони все одно будуть знати що я раб – ледь помітно огризнувся на мене.

– І як саме вони впізнають в тобі раба, якщо ми їм нічого не скажемо?

– Рабський нашийник.

– Але його не так то й помітно за коміром сорочки – вела далі.

– Вони побачать мої очі – не здавався дракон.

– А ми їх сховаємо! – твердо промовила я вперши руки в боки – он там, продаються темні окуляри ти можеш їх просто надіти і через них не буде помітно колір твоїх очей.

– Це не допоможе, вони все одно дізнаються – дракон, вже злегка повисив голос.

– І як же по твоєму, вони зрозуміють що ти раб?

Дракон кидає в мій бік злий й звинувачувальний погляд. Бо я запитую в нього інформацію яку, на його  думку, й сама повинна була знати, але все одно запитую як надокучливе мале дитя.