Читати книгу - "Сіра кішечка Темного володаря, Аманді Хоуп"

Віка зібралася відповісти, та їй не дали — з усіх боків залу зірвалися вигуки:

— Вбити магиню!
— На вогнище її!

У той же момент на обличчі Жеолі розквітла переможна посмішка, така широка, що аж скули затремтіли від напруги.

Дочекавшись, поки галас трохи вщухне, Віка мовчки глянула на неї — спокійно, холодно.

— І ти збираєшся мене засудити, навіть не повідомивши Темного Володаря?

У залі повисла напружена тиша. Мовби хтось натягнув невидиму струну — гостро, до болю. Присутні раптом усвідомили, що дівчина в центрі справді має право — і що вони діють на межі свавілля.

— Пан Аїрвел ще подякує мені за те, що я позбулася магиньки! — зухвало кинула Жеолі, вивищуючи підборіддя.

— Ні, — відповіла Вікторія з крижаною посмішкою. — Ти провернула це за його відсутності, бо боїшся, що Міхаель одразу тебе викриє.

— Викриє?! — зареготала наложниця, але сміх її раптово обірвався. Очі звузилися, і вона люто вигукнула: — Приведіть сюди її служницю!

За хвилину до зали ввели перелякану Сесію. Її тримали під руки два воїни. Дівчина ледве трималася на ногах.

— Відповідай! — гаркнула Жеолі, підходячи впритул. — Твоя принцеса — магиня?

Служниця була настільки налякана, що її коліна підкосилися, і вона ледь не знепритомніла. Воїни встигли її підхопити.

— Говори! — ще голосніше загорлала наложниця.

Віка лише спостерігала, стиснувши губи. На серці було важко — наче його затиснули лещатами.

— Принцеса не магиня! — нарешті ледь чутно видушила з себе Сесія, хитаючись на ногах.

— Що?! — закричала Жеолі, підіймаючи руку, готуючись ударити.

І від страху, що її зараз скривдять, служниця заплющила очі й раптом вигукнула перше, що спало їй на думку:

— Принцеса не магиня… але вона не принцеса!

У залі знову повисла мертва тиша. Жодного шереху. Вікторія виразно чула власне серцебиття — швидке, збите, наче відлуння тривожного дзвону в порожній кімнаті.

— Це не принцеса? — вже іншим, майже радісним, спокійним голосом перепитала наложниця, вказуючи пальцем на Вікторію.

— Ні! — злякано прошепотіла служниця, опускаючись навколішки, бліда до синяви.

— Ти що таке кажеш? — тихо, але гостро глянула їй в очі Віка.

Їй кортіло струснути дівчину — добре, міцно, щоби отямилась. Адже та копала яму не тільки своїй пані, а й собі. Невже не розуміє, що ці вухаті не помилують і її?

Та служниця лише ще дужче відступила назад, опустивши погляд і тремтячи від страху.

— А докази? — обурилася Вікторія, кидаючи погляд на присутніх. — Ви просто повірите їй на слово? А якщо її підіслали? Або підкупили?

Ці слова вона промовила, багатозначно дивлячись просто на Жеолі. Погляд був гострим, як лезо кинджала.

Наложниця різко обернулася до служниці. У повітрі знову повисла напруга. Всі погляди були прикуті до Сесії, що стояла, мов тінь, і ледь дихала.

— Я... я... — почала вона, заїкаючись. — Я служила при принцесі два роки. І ця дівчина... вона дуже схожа. Мати рідна не відрізнила б. Навіть родимка на плечі — така сама. Але... це не вона. Принцеса була боязка й ніжна. Цілими днями вишивала, малювала. На балах ховалась у куточку. Боялась усього. А ця — сильна, смілива, горда. Я не знаю, хто вона.

Вікторія мовчала. Її погляд похмуро потемнів, чоло насупилось.

Хто б міг подумати, що саме ця, така непомітна дівчина, зрадить її в найбільш відповідальний момент?

— Я тобі зробила щось погане? — запитала вона в Сесії.

— Н-ні… — пробурмотіла та, ковтаючи сльози. — Але ж... ви не принцеса.

— Обличчя можна змінити магією. Але характер — ніколи! — тріумфально підсумувала Жеолі, ніби завдавала останнього удару.

— Нісенітниця! — спокійно спростувала Вікторія. — А якщо я вдавала слабку в людському королівстві, аби уникнути шлюбу з Темним Володарем? Хто доведе протилежне?

Вона глянула на служницю з таким холодом, що та опустила очі й не посміла відповісти.

— Ця дівчина, як вона сама щойно зізналась, служила мені лише два роки. Вона не знала мене змалку. Її слова — не доказ.

На обличчях присутніх промайнула тінь сумніву. Навіть серед наближених до Жеолі виникла розгубленість. Сама наложниця на мить зніяковіла, опустила плечі… Але вже за мить знову випрямилась і підняла голову.

— Думала, викрутилася? — з сарказмом прошипіла вона. — Ми бачили, як магічне закляття вказало саме на тебе. Усі підтвердять, що навколо тебе клубився чорний дим. А щодо решти — ми знайдемо докази. І тоді тебе чекає страта.

— Це ми ще побачимо, — відповіла Віка, зухвало усміхаючись.

Хоча всередині її морозило, а руки мимоволі стиснулись у кулаки. Вона блефувала — тримала обличчя, розуміючи, що в них поки що нічого, крім театру.

— Виведіть її до в'язниці! — скомандувала Жеолі, голосом, що не терпів заперечень.

— Ви не маєте права запроторити мене до в’язниці! — різко заперечила Вікторія.

Гнівно глянувши на воїнів, що наближались, вона додала:

— Справу має розглядати тільки Темний Володар. Лише він вирішує мою долю!

Воїни зупинилися, обмінявшись тривожними поглядами. Вони добре знали, перед ким стоять. Невірний крок — і їхні голови можуть покотитися першими.

— Міхаель скоро повернеться, — майже ласкаво промовила Жеолі, удавано співчутливо. — А поки його немає, ти посидиш у в’язниці. Хто знає — раптом скористаєшся своєю магією й утечеш?

Віка дійсно мала такий намір. Іншого виходу вона поки не бачила.

— Виведіть її! — владно повторила наложниця. — Якщо залишити її в покоях — ця магиня зникне до світанку.

Після цих слів будь-які заперечення втратили сенс.

Двоє охоронців підійшли з обох боків, схопили її під руки. Зал мовчки спостерігав, як Віку виводили з палацу.

Її підбори глухо відлунювали по мармуровій підлозі, а позаду лишалася тиша — липка, в’язка, повна прихованого осуду й страху.