Читати книгу - "Фауст"

Дбало в'ють собі кубло

І живуть, не знавши свари…

Чи і в раї так було!

Кращого й шукати годі,

Вже не підем відціля.

І на заході, й на сході

Щедра мати всім земля.

Дактилі

Усе пішло від неї,

Як вивела пігмеї,

Вона й найменших сплодить

І рівню їм находить.

Старші над пігмеями

В зручному місці

Станом ставаймо

І без користі

Часу не гаймо:

Поки спокійно,

Кузню збудуймо,

Будуть же війни, —

Зброї накуймо!

Рийтесь, мурашки,

Щирі комашки,

Щоб нам дістали

Різні метали!

А ви, дактилі,

Малі та смілі,

В купу складайте

Дрова і гілля,

Жар розгнітайте,

Паліть вугілля!

Генералісимус

Стріли і луки

Швидко у руки!

Плавають озером

Селезні козирем,

Дзьоб підіймають,

Часом помають

Гордо крилом…

Всіх їх побийте,

В пера повийте

Кожен шолом!

Мурашки й дактилі

Гноблять нас хижо,

Мучать тирани,

Наше залізо —

Нам же кайдани.

Ждемо ми спасу

Слушного часу.

Івікові журавлі[80]

Крики, зойки передсмертні —

Вороги немилосердні!

Лопіт крил, страшна яса

Устає під небеса.

Вже тих селезнів побили,

Що аж хвилі зчервоніли;

Ті потворні коротишки,

Товстопузі кривоніжки,

Хижаки, до крові ласі,

Рвуть їх пір'я на окраси.

Гей до нас, пернаті друзі!

В непохитному союзі

Захищаймо спільну справу,

Відомщаймо всіх по праву.

Хай скарає лютий гнів

Наших ницих ворогів!

(Курличучи, розлітаються різно).

Мефістофель

(на рівняві)

На півночі навик я до відьом,

А тут між духів чуюсь чужаком.

Нема як Блоксберг[81] — ніби рідний дім,

Ти знаєш всіх, і сам відомий всім.

Там Ільза вік на камені сидить,

І Генріх на своїм шпилі не спить;

Хоч дмуть на Еленд пельки Хропунів,

Там все стоїть десятками віків.

А тут ідеш, і хтозна-звідкіля

Беруться складки, брижиться земля.

По рівному я йшов, і, мов на зло,

У мене ззаду гору піднесло;

Воно не скільки там і висоти,

А сфінксів тих я можу й не знайти…

Долиною палають скрізь огні,

Навкруг снуються привиди чудні.

Ось гроно краль примхливо-чарівне

Гука й тіка — приваблює мене.

Гайда до них! У кого сильна хіть,

Той повсякчас до насолод спішить.

Ламії

(приваблюючи Мефістофеля)

Біжімо далі

В веселім шалі!

На хвилю станьмо,

Назад погляньмо…

Це ж насолода:

Той гріховода,

Старий, плюгавий

Та ще й кульгавий,

Летить за нами

Немов без тями.

Не раз спіткнеться,

Впаде не раз,

А все женеться —

Кортить до нас.

Мефістофель

(пристає)

Бодай вам грець! З Адама плем'я кляте

Привчилося чоловіків звабляти!

На старощах ізнов ума рішивсь…

Чи мало ж я іще у дурні шивсь?

І знаєш же, що шваль то непутяща,

Шнуровані, фарбовані ледаща,

Аби схопив котору навмання, —

Посиплеться зусюди порохня…

Назнався вже, набачився задосить,

А свиснуть, стерви, — враз до танцю зносить.

Ламії

(спиняються)

Стій! Він стоїть, задумався, поник…

Нум навперейми, щоб, бува, не втік!

Мефістофель

(рушає знов)

Вперед! Бо ще мене зашпорта

В тенета сумніву цілком;

Кий чорт хотів би буть за чорта,

Коли б не малося відьом!

Ламії

(знадливо)

Задрібцюймо круг героя,

Може, в серці спалахне в нім

Почування до котрої.

Мефістофель

Та при світлі цім непевнім

Всі ви ніби непогані,

Не завдам нікому гани.

Емпуза

От і я! В веселім крузі

Дайте місце і Емпузі.

Ламії

Вона в гурті у зайвину,

Женім причепу навісну.

Емпуза

(до Мефістофеля)

Братусю, я ж твоя кузина,

Емпуза б то, нога ослина,

А в тебе кінський, бач, копит;

Привіт, ріднесенький, привіт!

Мефістофель

В новім шукаючи одради,

Забивсь я з Гарцу до Еллади,

І тут усім я сват чи брат,

Уже я й родичам не рад.

Емпуза

На все я вдана, швидко дію,

В сто видів обертаться вмію;

Сьогодні в постаті осла

Я на поклін тобі прийшла.

Мефістофель

Я постеріг, що в цій країні

Шанують страх зв'язки родинні;

Та ще я з розуму не сплив,

Щоб родичатись до ослів.

Ламії

Та кинь ту капосну бридуху,

Вона краси не терпить духу;

Де що хороше й гоже є,

Вона одразу зіпсує!

Мефістофель

Та й ви, красуні чулі й милі,

Сказати правду, підозрілі:

Од ваших ладних щічок-роз

Боюся я метаморфоз.

Ламії

Чи так, чи ні, ти спробуй щастя.

Багато ж нас, то, може, вдасться

Впіймать найкращу… Та скорій!

Розтеревенився ти хтиво,

Розхвастався — велике диво —

Жених підтоптаний, старий!

Ввійшов у круг — погратись можна;

Дійде черга — скинь маску кожна

І суть свою, як є, відкрий.

Мефістофель

Уже я вибрав. Ось найлучча…

(Хапає одну).

Ой лишенько! Яка худюча!

(Хапає іншу).

А це? Огидниця якась!

Ламії

Тобі, паскудо, кращих зась!

Мефістофель

Чи до малої піддобриться?

З рук вислизла, мов ящуриця,

Коса-змія, хоч ізневірсь…

Хай краще вже оця довганя…

Гай-гай! Даремні намагання!

Та це ж шишкоголовий тирс!

Хіба підлізти до товстулі

Та з нею десь піти на гулі —

Хоч тут невдача не спітка!

Пухка й крихка — такі на сході

Завжди були в ціні і в моді…

Брр! Пирсла порхавка гидка!

Ламії

Гей, налітайте роєм чорним,

Грізною хмарою огорнем

Цього причепу відьмача!

У пику биймось кажанами!

Не схоче жартувати з нами,

Нехай удруге вибача!

Мефістофель

(обтрушується)

Я й досі не набрався тями;

На півдні й півночі — те ж саме,

Як там, тут привиди бридкі,

Народ, поети теж гидкі.

І тут однакий маскарад,

Де кожен солодощам рад…

Під масками красунь шукав я —

Потвор жахливих одкривав…

Та від обману б не втікав я,

Аби лиш довше він тривав.

(Заблудився поміж каміння).

Та де ж це я? І що за знак,

Що не вхоплю тропи ніяк?

То по гладкому йшов неначе,

Тепер застряв між каміняччя;

І як я виберуся звідси,

І як найду ізнов ті сфінкси?

Чи це ж таки можлива річ —

Така гора в одну лиш ніч?

Е, тут народ не те, що наш,

І Блоксберг носять на шабаш.

Ореада

(з природної скелі)

Ходи сюди! Моя гора,