Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса. Том III"

сказав він, — це найславетніша перлина з усіх, які нині є в світі, і мені пощастило, обміркувавши все до дрібниць, простежити її долю від спальні князя Колонни в готелі «Дакр», де вона пропала, до останнього з шістьох Наполеонових погрудь, виготовлених у майстерні «Ґельдера і К°» в Степні. Ви повинні пам’ятати, Лестрейде, про дивовижне зникнення цієї коштовності й марні спроби лондонської поліції відшукати її. Звертались навіть до мене, але я теж не зміг пролити на це світло. Підозра впала на княгинину покоївку, італійку: всі знали, що в неї є брат у Лондоні, але жодних зв’язків між ними виявити не вдалося. Покоївку звали Лукреція Венуччі, і я не маю сумніву, що той П’єтро, якого вбили дві доби тому, був її братом. Я переглянув старі газети й довідався, що перлина зникла за два дні до арешту Беппо, а заарештували його в майстерні «Ґельдера і К°» саме тоді, коли там виготовляли ці погруддя. Тепер ви добре бачите ланцюг подій, хоч і в зворотному порядку — тобто так, як вони відкривалися мені. Перлина була в Беппо. Він міг украсти її в П’єтро, він міг бути спільником П’єтро, міг бути посередником між П’єтро та його сестрою. Для нас не має значення, яке з цих припущень вірогідніше.

Найголовніше те, що перлина була в нього тієї миті, коли за ним погналася поліція. Він побіг до майстерні, де працював, бо знав, що має лише кілька хвилин для того, щоб сховати надзвичайно цінну здобич, яку неодмінно знайдуть, коли його почнуть обшукувати. В коридорі сохли шість гіпсових погрудь Наполеона. Одне було ще зовсім м’яке. Беппо, майстерний ремісник, за мить зробив у вологому гіпсі ямку, сховав туди перлину й кількома дотиками надав погруддю первісного вигляду. Це було чудове сховище. Ніхто не зміг би знайти там перлину. Беппо засудили до року ув’язнення, а тим часом усі шість погрудь попродали в різні кінці Лондона. Він не міг сказати, в якому з них заховано скарб. Це можна було побачити, лише розбивши їх. Навіть потрусивши погруддя, він нічого б не дізнався, бо перлина могла присохнути до гіпсу — що, до речі, й сталося. Проте Беппо не впав у відчай; він натхненно й послідовно заходився шукати. Через двоюрідного брата, що працює в Ґельдера, він дізнався, які крамниці купили погруддя. Йому пощастило найнятися до Морза Хадсона, й він вислідив три погруддя. Перлини в них не було. Тоді з допомогою земляків-італійців він розвідав, кому продали решту. Перше було в Гаркера. Тут Беппо вислідив спільник, що вважав його за винуватця зникнення перлини, й між ними сталася сутичка.

— Якщо П’єтро був його спільником, навіщо він носив з собою його фотографію? — спитав я.

— Щоб можна було розпитувати про нього в чужих людей. Це найімовірніша причина. Одне слово, після вбивства я підрахував, що Беппо не тільки не облишить, а навпаки, прискорить свої пошуки. Він побоюється, що поліція розкриє його таємницю, тож поспішатиме, щоб її випередити. Звичайно, я не міг сказати напевно, що він не знайшов перлину в Гаркеровому погрудді. Я навіть не знав до ладу, що то саме перлина; але мені було ясно, що він чогось шукає, бо розбиває викрадені погруддя лише там, де є ліхтар або лампа, обминаючи неосвітлені порожні будинки. У Гаркера було одне з трьох погрудь, і наші надії були саме такі, як я казав вам, — два проти одного, що перлина там. Залишалися ще два погруддя, й було зрозуміло, що він почне з того, яке зараз у Лондоні. Я попередив мешканців будинку, щоб запобігти другій трагедії, й ми досягли блискучих результатів. На той час, до речі, я вже твердо знав, що ми полюємо за перлиною Борджіїв. Ім’я вбитого з’єднало всі події в одну низку. Зоставалося лише одне погруддя — в Рединґу, й перлина мала бути саме там. Я купив його тут, при вас, — і ось вона, перлина.

Кілька хвилин ми сиділи мовчки.

— Так, — мовив Лестрейд, — я не раз переконувавсь у ваших надзвичайних здібностях, містере Холмсе, але не знаю, чи бачив колись майстернішу роботу, ніж тепер. Ми в Скотленд-Ярді не заздримо вам. Ні, сер, ми вами пишаємось, і якщо ви завтра туди навідаєтесь, то всі, від найстаршого інспектора до наймолодшого констебля, будуть раді потиснути вашу руку.

— Дякую! — сказав Холмс. — Дякую! — І одвернувся.

Мені здалося, що він ніколи ще не був такий зворушений. Але за мить перед нами знову постав холодний і тверезий мудрець.

— Покладіть перлину в сейф, Ватсоне, — мовив він, — і дістаньте документи Конк-Синґлтонської справи про фальшування. На все добре, Лестрейде. Коли вам знову трапиться якась маленька загадка, я охоче дам вам, якщо зможу, одну чи дві поради.

Троє студентів [26]

Це було 1895 року, коли певні обставини, — про них я тут не згадуватиму, — змусили нас із містером Шерлоком Холмсом провести кілька тижнів в одному з наших славнозвісних університетських міст; тоді нам і довелося зазнати невеличкої, але повчальної пригоди, про яку я хотів би розповісти. Звичайно ж, усі подробиці, які дали б читачеві змогу визначити, що то був за коледж і хто був злочинець, тут недоречні і навіть образливі. Такий ганебний випадок можна було б одразу приректи на забуття. Проте з належною обачністю його слід усе ж переповісти, бо в ньому виявились деякі дивовижні здібності мого друга. Тож під час своєї розповіді я уникатиму будь-чого, що могло б бодай натякнути на місце, де все це сталося, чи на людей, про яких ітиме мова.

Ми зупинилися тоді в помешканні біля бібліотеки, де Шерлок Холмс ретельно вивчав старовинні англійські грамоти: ці його дослідження призвели до таких разючих результатів, що їм можна було б присвятити одну з моїх наступних розповідей. Якось увечері нас відвідав знайомий, містер Хілтон Сомс, викладач і лектор коледжу Святого Луки. Містер Сомс був високий, худорлявий чоловік нервової й запальної вдачі. Я завжди помічав це за ним, але того разу він просто не володів собою, тож було зрозуміло, що з ним сталося щось надзвичайне.

— Гадаю, містере Холмсе, ви могли б приділити мені кілька годин свого дорогого часу. У коледжі Святого Луки стався прикрий випадок, і якби ви, на щастя, не перебували зараз у нашому місті, я й не знав би, правду кажучи, що мені робити.

— Я нині дуже