Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

Шеймус не відповів, доки не застібнув піжаму.

- Я думаю, - стримано мовив він, - що... через тебе.

- Як це через мене? - відразу перепитав Гаррі.

Його серце закалатало. Він невиразно відчув, ніби на нього щось насувається.

- Ну, - знову заговорив Шеймус, і далі уникаючи Гаррі, - вона... е-е... не тільки через тебе, а й через Дамблдора...

- То вона вірить «Щоденному віщунові»? - запитав Гаррі. - Думає, що я брехун, а Дамблдор - старий дурень?

Шеймус глянув на нього.

- Так, щось таке.

Гаррі нічого не сказав. Він шпурнув чарівну паличку на тумбочку біля ліжка, скинув мантію, сердито запхнув її у валізу й одягнув піжаму. Як це йому обридло! Скільки можна на нього витріщатися й шепотіти в нього за спиною? Якби ж то вони знали, якби ж мали хоч найменше уявлення, як почувається він сам, він, з ким усе це відбувається... Що могла знати та дурепа, місіс Фініґан, розлючено подумав він.

Гаррі заліз у постіль і хотів було вже засунути запону, коли озвався Шеймус: - Слухай... то що тоді сталося, коли... ну, знаєш... з Седриком Діґорі й так далі?

Шеймусів голос звучав нервово й водночас нетерпляче. Дін, що схилився над валізою, шукаючи капці, неприродно застиг, і Гаррі знав, що той напружено прислухається.

- А чого ти мене питаєш? - різко перепитав Гаррі. - Читай собі «Щоденний віщун», як твоя мамуся, хіба не досить? Довідаєшся там усе, що хочеш знати.

- Не зачіпай мою маму, - огризнувся Шеймус.

- Я зачіпатиму кожного, хто називає мене брехуном, - відповів Гаррі.

- Не розмовляй зі мною таким тоном!

- Я розмовлятиму, як захочу, - вигукнув Гаррі, втрачаючи самовладання, і схопив з тумбочки чарівну паличку. - Якщо не хочеш бути в одній спальні зі мною - біжи до Макґонеґелки, нехай тебе переселить... щоб не турбувалася твоя мамуся...

- Дай моїй мамі спокій, Поттере!

- Що тут таке?

У дверях з'явився Рон. Круглими очима він глянув на Гаррі, що стояв навколішки на ліжку, цілячись чарівною паличкою в Шеймуса, а тоді на самого Шеймуса - той стояв, піднявши вгору стиснуті кулаки.

- Він ображає мою маму! - закричав Шеймус.

- Що? - перепитав Рон. - Чого б це Гаррі мав її ображати?.. Ми ж зустрічали твою маму, вона нам сподобалася...

- Це було ще до того, як вона почала вірити кожному слову з того смердючого «Віщуна»! - крикнув Гаррі.

- Ага, - Рон почав розуміти. - Ну... добре.

- Знаєш, що? - люто озвався Шеймус, з ненавистю глянувши на Гаррі. - Це правда, я не хочу бути з ним в одній спальні, бо він здурів.

- Шеймусе, це відпадає, навіть не починай, - застеріг Рон. Вуха в нього почервоніли - а це завжди була небезпечна ознака.

- Це я починаю? - закричав Шеймус, що, навпаки, увесь зблід. - Ти, може, віриш усім його вигадкам про Відомо-Кого? Думаєш, він нам каже правду?

- Так! Думаю! - сердито крикнув Рон.

- Тоді ти теж здурів, - з відразою сказав Шеймус.

- Так? Але, на твоє лихо, старий, я ще й староста! - тицьнув собі в груди пальцем Рон. - Отож тримай язика за зубами і не наривайся на покарання!

Кілька секунд Шеймус мав такий вигляд, ніби жодне покарання не стримало б усього, що він хотів з себе вилити. Але потім він зневажливо щось буркнув, з розмаху бухнувся на ліжко і з такою люттю шарпнув запону, що вона обірвалася й упала на підлогу. Рон якусь мить дивився на Шеймуса, а тоді поглянув на Діна з Невілом.

- Ще чиїсь батьки мають проблеми з Гаррі? - агресивно поцікавився він.

- Старий, мої батьки маґли, - стенув плечима Дін. - Вони не знають, що в Гоґвортсі хтось там загинув, бо я не такий дурний, щоб їм розбазікувати.

- Ти не знаєш моєї мами! Вона з кого завгодно витисне все, що захоче! - огризнувся Шеймус. - Крім того, твої батьки не отримують «Щоденного віщуна». Вони не знають, що нашого директора викинули з Чарверсуду та з Міжнародної конфедерації чаклунів, бо в нього вже миші в голові...

- А моя бабуся вважає, що це нісенітниця, - втрутився Невіл. - Каже, що то «Щоденний віщун» сходить на пси, а не Дамблдор. Навіть перестала його передплачувати. Ми віримо Гаррі, - додав спокійно Невіл. Він заліз у ліжко й натяг ковдру аж до підборіддя, по-совиному зиркаючи з-під неї на Шеймуса. - Бабуся завжди казала, що Відомо-Хто колись повернеться. Якщо Дамблдор стверджує, що той повернувся, отже, так і є, каже вона.

Гаррі відчув хвилю вдячності до Невіла. Усі інші мовчали. Шеймус витяг чарівну паличку, повісив на місце запону й сховався за нею. Дін заліз у ліжко, скрутився клубочком і затих. Невіл, якому теж не було більше чого сказати, лагідно поглядав на свій залитий місячним світлом кактусик.

Рон метушився біля сусіднього ліжка, збираючи розкидані речі, а Гаррі лежав на подушках. Його приголомшила сварка з Шеймусом, якого він завжди так любив. Скільки ж це людей вважає, що він брехун або псих?

Чи Дамблдорові цього літа також довелося пройти крізь подібні муки, коли спочатку Чарверсуд, а потім і Міжнародна конфедерація чаклунів виключили його зі своїх лав? Може, Дамблдор тому й не захотів з Гаррі зустрічатися, що був на нього сердитий? Врешті-решт, вони разом роздули цю справу - Дамблдор повірив Гаррі й оприлюднив його версію подій перед усією школою, а потім і перед ширшою чаклунською громадою. Кожен, хто вважав Гаррі брехуном, мусив бути такої самої думки і про Дамблдора або припускати, що Гаррі обкрутив його круг пальця...

«Колись вони пересвідчаться, що ми казали правду», - розпачливо подумав Гаррі, а Рон тим часом ліг і загасив останню у спальні свічку. Однак скільки ж іще доведеться пережити сутичок, як оце щойно з Шеймусом, перш ніж це станеться.

- РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ -

Професорка Амбридж

Наступного ранку Шеймус блискавично одягнувся й вибіг зі спальні раніше, ніж Гаррі встиг натягти шкарпетки.

- Він що, боїться здуріти, якщо довго сидітиме в одній кімнаті зі мною? - голосно поцікавився Гаррі, тільки-но зникла з очей Шеймусова мантія.

- Не думай про це, Гаррі, - пробурмотів Дін, закидаючи на