Читати книгу - "Айвенго"

щоб взяти приступом замок Реджинальда Фрон де Бефа.

— Що? — вигукнув Чорний Лицар. — То це Фрон де Беф виходить нині на битий шлях і бере в полон вірнопідданих короля? Хіба він став злодієм і гнобителем?

— Гнобителем він був завжди, — сказав Локслі.

— А щодо злодійства, — підхопив чернець, — то добре, якби він хоч наполовину був би таким чесним, як багато хто зі знайомих мені злодіїв.

— Іди, іди, чернече, і помовчуй! — сказав йомен. — Краще б ти спритніше провів нас на збірне місце й не базікав, про що варто помовчувати як із пристойності, так і заради обережності!

Розділ XXI

О, скільки днів і років проминуло

Відтоді, як за стіл сідали люди

І мерехтіла свічка на стільниці!

Але мені здається — чую шепіт,

Що у високих зачаївсь склепіннях

Віки тому — далекі голоси

Тих, що давно поснули у могилах.

Дж. Бейлі, «Орра. Трагедія»

оки вживалися всі ці заходи для звільнення Седрика та його супутників, озброєний загін, що взяв їх у полон, поспішав до укріпленого замку, де передбачалося тримати їх в ув'язненні. Але невдовзі запала суцільна темрява, а лісові стежки були, мабуть, мало знайомі викрадачам. Кілька разів вони зупинялися й разів зо два мимоволі поверталися назад. Літня зоря зайнялася, перш ніж вони виїхали на вірну дорогу, але тепер загін просувався вперед дуже швидко. У цей час між двома ватажками відбувалася така розмова:

— Час тобі полишити нас, сер Моріс, — казав тамплієр лицареві де Брасі. — Для того, щоб розіграти другу частину нашої містерії, адже тепер ти повинен виступати в ролі визволителя.

— Ні, я передумав, — сказав де Брасі. — Я доти не полишу тебе, доки ми не доправимо здобич у замок Фрон де Бефа. Тоді я постану перед леді Ровеною у моєму сьогоднішньому вигляді й сподіваюся запевнити її, що у всьому винна сила моєї пристрасті.

— А що змусило тебе змінити початковий план, де Брасі? — запитав тамплієр.

— Це тебе не стосується, — відповів його супутник.

— Сподіваюся, однак, сер лицар, — сказав тамплієр, — що така зміна відбулася не від того, що ти запідозрив мене в безчесних намірах, про які тобі нашіптував Фіцурс?

— Що я думаю, то нехай зостається при мені, — відповів де Брасі. — Кажуть, що чорти тішаться, коли один злодій обкраде іншого. Але всім відомо, що жодні чорти не мають сили, щоб зашкодити лицареві Храму вчинити по-своєму.

— А ватажкові вільних найманців, — підхопив тамплієр, — ніщо не заважає побоюватися з боку товариша тих образ, яких він сам завдає усім на світі.

— Не дорікаймо марно одне одному, — відповів де Брасі. — Досить того, що я маю уявлення про моральність лицарів, які належать до ордену тамплієрів, і не хочу давати тобі можливість відбити в мене красуню, заради якої я пішов на такий ризик.

— Дурниці! — мовив тамплієр. — Чого тобі боятися? Адже ти знаєш, які обітниці накладає наш орден!

— Ще б пак! — сказав де Брасі. — Знаю також, як ці обітниці виконуються. Досить, сер лицар. Усі знають, що в Палестині закони служіння дамі піддаються дуже широкій інтерпретації. Кажу прямо: у цій справі я не покладуся на твоє сумління.

— Тож знай, — сказав тамплієр, — я анітрохи не цікавлюся твоєю блакитноокою красунею. В одному загоні з нею є інша, котра мені до вподоби набагато більше.

— Як, невже ти здатен опуститися до служниці? — сказав де Брасі.

— Ні, сер лицар, — відповів тамплієр гордовито, — до служниці я не опущуся. Серед полонених є в мене здобич, нічим не гірша за твою.

— Не може бути. Ти хочеш сказати — чарівна юдейка? — сказав де Брасі.

— А якщо й так, — заперечив Буа-Гільбер, — хто може мені перешкодити в цьому?

— Наскільки мені відомо, ніхто, — відповів де Брасі, — хіба що дана тобою обітниця безшлюбності. Або сумління не дозволить залицятися до юдейки.

— Стосовно обітниці, — сказав тамплієр, — наш Великий Магістр звільнить від неї, а стосовно сумління, то людина, яка власноруч вбила близько трьохсот сарацинів, може й не пам'ятати своїх дрібних грішків. Адже я не сільська дівчина на першій сповіді в страсний четвер.

— Тобі краще знати, як далеко заходять твої привілеї, — сказав де Брасі, — однак я ладен заприсягтися, що лантухи з грошима старого лихваря зачаровують тебе значно більше, ніж чорні очі його дочки.

— І те, і те приваблює, — відповів тамплієр. — Втім, старий юдей лише наполовину моя здобич. Його доведеться ділити з Реджинальдом Фрон де Бефом. Він не дозволить нам безплатно розташуватись у своєму замку. Я хочу одержати свою частку з цього набігу й вирішив, що чарівна єврейка буде моєю нероздільною здобиччю. Ну, тепер ти знаєш мої наміри, тож можеш дотримуватися початкового плану. Сам бачиш, що тобі нема чого побоюватися мого втручання.

— Ні, — сказав де Брасі, — я все-таки залишуся ближче до своєї здобичі. Усе, що ти кажеш, цілком справедливо, але мене непокоїть дозвіл Великого Магістра та й ті особливі привілеї, які дає тобі вбивство трьохсот сарацинів. Ти такий упевнений, що тобі все вибачиться, — можеш і не церемонитися через дрібниці…

Поки між лицарями відбувалася ця розмова, Седрик усіляко намагався випитати в охорони, що вони за люди та з якою метою вчинили напад.

— На вигляд ви англійці, — казав він, — а тим часом накинулися на своїх земляків, немов справжні нормани. Якщо ви мені сусіди, отже, мої приятелі: хто ж із моїх англійських сусідів колись ворогував зі мною? Кажу вам, йомени: навіть ті з вас, які заплямували себе розбійництвом, користувалися моїм заступництвом; я жалів їх за вбогість і разом із ними кляв їхніх пригноблювачів, безсовісну шляхту. Що ж вам потрібно від мене? Навіщо ви чините наді мною ґвалт? Чому ви мовчите? Ви поводитися гірше, ніж дикі звірі; невже ж ви хочете вподібнитися безсловесній скотині?

Але всі ці промови були марні. У його охорони було багато важливих причин не порушувати мовчанки, а тому він не міг дошкулити їм ні гнівом, ні вмовляннями. Вони й далі швидко їхали вперед, заки попереду, наприкінці широкої алеї, не з'явився Торкілстон — стародавній замок, що належав у ті часи Реджинальду Фрон де Бефу. Цей замок мав вигляд високої чотирикутної вежі, оточеної трохи нижчими будівлями й обнесеної зовні міцною стіною. Навколо стіни тягнувся глибокий рів, наповнений водою із сусідньої річечки. Фрон де Беф нерідко ворогував зі своїми сусідами, а тому подбав, щоб зміцнити замок, побудувавши на кожному розі