Читати книгу - "Вона"

Як часто в житті ми повторюємо ті ж помилки? Через страх ми втрачаємо коханих людей, а в результаті, усе, що нас розділяло, тільки того й було що один страх.

Марі поїхала до Марії, і на певний час залишилась у неї жити. Марія з Ігорем замінили їй батьків, вони дали їй сім’ю, якої так хотіла Марі. Вони стали для неї тими, ким хотіла щоб стали її мама й тато. Вони вірили їй, допомагали розвивати свої здібності і кожного разу страшенно хвилювались, коли Марі їхала. І так само неймовірно раділи, коли вона поверталась. Вона знову переконувалась, що для того, щоб знайти дорогих собі людей, не потрібно бути з ними родичами, це просто мають бути люди, які тебе розуміють.

Анна з Андрієм не могли приїжджати до Марі, усі вважали що вони допомогли втекти Марі, тому здогадуючись, що друзі знають про місце, де переховується Марі, намагались за ними пильно стежити. Вони не могли так ризикувати, тому прийняли рішення не бачитись. Як же тяжко їм далось це рішення та так було краще, і вони мусили з цим змиритись. Отже, зараз єдиним порятунком від самотності було тепло, яке дарували Марія з Ігорем.

Марі любила спостерігати за Марією і її чоловіком, а точніше за тим, як Ігор ставиться до Марії. Вони були в шлюбі протягом такого ж часу, як і її батьки та було в їхніх стосунках щось інше, щось справжнє. Тепер відносини її батьків були для Марі, немов театральна гра, — красива для оточення і якась геть штучна для неї. А от те, як ці двоє ставились одне до одного просто зачаровувало. Ігор хоч, на перший погляд, і здавався брутальним мужланом, та в побуті був неймовірним. Чи то, як він ставився до Марії, чи то, як він достойно вів себе в ситуації, що склалась, чи то, через те що він вселяв в Марі надію на те, що і таких, як вона, можуть щиро і віддано покохати. Та все ж Марі ним захоплювалась. Одного разу, під час вечері, Марі не змогла стримати цікавості.

— Мене зараз хвилює так багато питань, — вона, ніби просила дозволу на ці питання.

— Золотко, звичайно питай, якщо ми матимемо на них відповіді, ми обов’язково поділимось з тобою, — Марія лагідно посміхнулась до Марі.

— Я розумію, що в нас трохи різні долі, і я буду постійно в різних місцях проте мені цікаво… — Марі поглянула на Ігоря. — Як ви наважились бути з Марією? — Марі почервоніла, бо розуміла, що можливо це занадто особисте питання. На що Ігор весело посміхнувся до дружини, а потім поглянув на Марі.

— Ти знаєш, зараз це здається дуже веселою історією), хоча тоді все здавалось досить трагічно), — він знову поглянув на дружину.

— Так, бути відьмою — це тобі не хрестиком вишивати, бабусі не зацінять, — Марія зареготала.

— Так і відьми різні бувають). Знаєш, Марі, вона геть не приховувала свого дару. Бабця її всього вчила, і вона із-за самого молоду гордовито казала, що вона відьма. Усе село її не любило.

— Вони не любили мене не через те, що я відьма, а через те, що дуже гарна була і цього не приховувала. Ти ж знаєш, можна пробачити людині розум і талант та красу пробачити не можна.

— Так я теж при першій нашій зустрічі відмітила вашу красу і те, як ви нею пишаєтесь.

— Ахахаха, золотко))), я не пишаюсь нею, просто я приймаю в собі все, приймаю себе такою яка я є. Ти в рази красивіша за мене, але ти боїшся, що це не чесно по відношенню до інших. Це не так, ти нікому нічого не винна! — Марія стисла руку Марі в своїй і лагідно їй посміхнулась.

— Мене взагалі хтось слухати буде, красуні)? — звернувши увагу дівчат Ігор продовжив. — Так от, уваги від хлопців до Марії завжди було вдосталь, хоча вони трохи й побоювались її))). Кожен в глибині душі так боявся бути привороженим, що все ж тримались від неї осторонь, ото тільки зиркали на неї))). А якщо вже говорити про красу, так я теж був парубок нівроку, правда?

— Правда, правда), — Марія весело посміхнулась.

— Марія відразу мені сподобалась. Та я вирішив покраще її пізнати, я спостерігав за нею. І ти знаєш, Марі, що більше я спостерігав за Марією, то сильніше в неї закохувався. Я бачив, що попри її кепкування і те як вона любить глузувати з хлопців, вона дуже самотня, я бачив сум в її очах, адже в жодного не вистачило б сміливості прийняти її і покохати без острахів. Ще я бачив яка вона добра, вона завжди приходила на допомогу. І от я вирішив, що час діяти. Але виявилось, що на мене чекало багато випробувань). Марія так просто мені не відкрилась.

Марі сиділа з відкритим ротом і слухала цю неймовірну історію кохання, а в серці зароджувалась надія, що можливо і її колись зможуть так покохати. Так щиро і віддано, без страху.

— І що було далі? — Марі не витримала такої довгої паузи.

— О, так. Пам’ятаю, як я наважився запросити тебе на побачення. Ну як побачення), на прогулянку по нічному селу). Марія погодилась. Ідемо ми такі, я намагаюсь вразити її якимись історіями, а вона зупиняється і так серйозно, але з притаманною їй грайливістю до мене звертається: «А не переживаєш, що я тебе приворожила?» Злякати мене надумала.

— Це була невеличка перевірка), — Марія торкнулась руки Ігоря. — І ти її пройшов на відмінно.

— Звичайно. Знаєш, що я їй відповів? — він поглянув на Марі.

— Уявлення не маю, — Марі широко посміхнулась.

— А я їй такий кажу: «Можливо й приворожила,