Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Маринчина лялька 📚 - Українською

Читати книгу - "Маринчина лялька"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маринчина лялька" автора Зінаїда Валентинівна Луценко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 79
Перейти на сторінку:
хоче за нього йти? – питає Олександра.

– У тім-то й річ, що не хоче, – та й розказую, що й до чого.

Олександра уважно вислухала.

– А що, – каже, – знаю я цього Гордія. Та він такий хороший! І чоловік вам буде у подвір’ї, хоч яка підмога – курку заріже, биками привезе із поля сіно. Не відказуйте! Беріть собі у прийми.

– Та нізащо! – сердиться на ці слова Маруся. – Від нього смердить горілкою і коровами!

– То це ж чоловік, – не мовчу і я. – Чим він другим має пахнути?

– Не піду!!!

– Ну, тоді… Як не хочеш, Марусю, йти заміж за Гордія, то я віддам Миросю!

А Мирося сиділа на печі, почула, що я кажу, та як підскочить:

– І як це я в п’ятнадцять років заміж піду?!

– Ти чула? – кажу до Марусі. – Як не захочеш виходити за Гордія заміж, то вийде твоя молодша сестра, а тобі сором буде!

– Ще Ганя є!

– Марусю, що ти кажеш!!!


Хоч і не згодна була Маруся, та за два тижні ми таки відгуляли весілля, і стали молоді жити у нашій хаті – на другій половині, через сіни.

– От уже я зазнала щастя! – Маруся за місяць аж зчорніла. – Спасибі вам, мамо!

– Нічого, доню, звикнеш, – заспокоювала я дочку. – Ти тільки чоловікові своєму не переч, змовчуй і терпи.

– Хіба ж ви не бачите, що Гордій щодня, ще від весілля, п’яний!

– А наш батько хіба не пив? А інші?… Теперечки такий час, – кажу, – що геть усі чоловіки п’ють. То де ж ти дінешся?

– А от і не всі! Це ви мені такого чоловіка підшукали, аби він мене мучив!

– Гордій сам прийшов, я його не шукала.

– Та краще б я й на світ не народилася, як тепер так жити!

І так у нас було день при дні…

Гордія ще немає, Маруся прийде з роботи, жвава і весела, бігає, щось робить, копошиться. Як тільки він з’явився у воротях, дочка моя й зів’яла, мов на каторгу іде до своєї хати, згорблена, смутна. А чоловікові байдуже на Марусин настрій, він увійшов до кімнати, та й…

– Наливай, жінко, чарку! Давай вечерю і лягай зі мною у ліжко! – кричить, а сам вже п’яний.

Маруся бродить по хаті, мов сновида – і лягти не хоче, і вигнати не може: бо чоловік.

А цей чоловік, відколи з’явився у нашому дворі, пальцем об палець не стукнув. Усе в нас із ним, як і було раніше, тільки й того, що добавилося клопотів у хаті, та ще – Маруся моя замужем.

За два місяці Маруся почула, що вагітна: не може вона ні спати, ні їсти, і як що ковтне, те зразу й вирве, аж вітер її став носити.

– Ну, тепер ніде вже не дінешся, – кажу, – дитині треба батька.

– Мамо! Я собі щось вдію, не люблю я його!

– Яка любов?! – дивуюся на такі слова. – Це все вигадки! Я за вашого батька виходила по любові, і що з того? Де тепер та любов? Пропала! Ніякої любові немає, є терпіння! Я терпіла, і ти терпи! – вчу свою дитину.

– Але ж не у всіх так! – таки пручається Маруся.

– У кого не так, скажи?

– Он у тітки Олександри, і у Галини, у Дмитра із Настею…

– Що ти кажеш?! У них був батько, вони виходили заміж і женилися, бо прийшла пора, їх брали такі люди, як вони. А ми хто?!

– То це так?…


У травні в Марусі народилася Надя.

– Тепер йдемо жити в А., до моїх батьків! – сказав Гордій. – Трохи тут поробили, а тепер моя мати каже, щоб ми ішли до них.

– Що ж ти тут зробив? – дивуюся на такі слова свого зятя.

– А хіба у вас було що робити? Та щоб ви знали, я, може, що й робив би, але хіба за вашою Ганею встигнеш?!


Із лікарні Маруся вже їде в село А., за п’ятнадцять кілометрів від дому – в ліс.

– Як там наша Маруся… – сиджу й журюся. – Чи є у неї хоч молоко для дитини?

– Я піду й провідаю! – Мирося молода, вона прийшла з роботи, скинула балетки, взяла банку вдень видоєного молока та й побігла. А бігти ж

1 ... 54 55 56 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маринчина лялька», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маринчина лялька"