Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Закляття відьмака 📚 - Українською

Читати книгу - "Закляття відьмака"

363
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Закляття відьмака" автора Юрій Григорович Логвін. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 117
Перейти на сторінку:
бо втік із Києва, як ще на столі був Володимирко. А втік я, бо був слугою при — кузні, де карбували гроші князя Володимирка…

— Бач, утік, бо, видно, й там був злодієм. Доведеться тобі руку утнути! — з-під каптура січе чернець.

— Отче, то намір — гріх перед Богом, а перед людьми гріх — тільки дія і слово.

— Тобто?!

— Якби я кого підмовляв до крадіжки…

— Слухай! А ти часом не юдей? Як для рутенця, то розумний і хитрий. Чим доведеш, що ти не юдей? Що ти не вихрест? Є свідки, що ти уві сні вимовляв юдейські слова. І слова незрозумілі, з Каббали, певно. Говори!

— У гішпанськім місті Толедо я служив юдею-золотарю. А в нього був ще сарацин. Геть чорний. Я його випитував їхні слова.

— Для чого?

— Ну а раптом потрапив би до Африки?

— Слушно. Брешеш, як правду чешеш… Ану, роздягнись! Догола!!!

Що поробиш, брате? Перед скаженим доном Педро сам роздягся, аби голову врятувати. А тепер вимагають. Скинув із себе все і став перед ними, срамоту руками прикривши.

— Руки прибери! — галасує чернець у каптурі.

— Ого! Ішов би ти краще десь у Краків при лазні служити! — сміється товстун.

Я здвигаю плечима, бо не зрозумів, що до чого.

— Я про те, що з твоїм зубилом не срібло рубати, а шляхтянок товкти! І сріблом би осипали, і кат би не маячив тобі.

Всі зареготали й наказали вдягтись. Щось хотів товстий сказати, та його спинив той, у каптурі.

— А для кого ти виготовив штемпель дуката венеційського? Кажи, кажи!

— Це мені подарував юдей Хаїме Леві.

— Юдей зробив такий дарунок? Юдей?

— Я його врятував від загибелі…

— Який же ти християнин, якщо юдеєві помагаєш урятуватись?!!

Довелось їм усе розповідати. Щиру правду, крім штемпеля, звичайно. І лишили вони мене в тому розбійницькому гнізді під самісіньким дахом. Знаєш, брате, чим ми там займалися? Справжнім архимництвом! По-перше, нам із скарбниці приносили гроші і ми їх пробували на щирість. Там, у німців, і каміння пробірне було, і всякі кислоти, і всякі солі їдучі, всякі порошки. Я їх так і не знаю. Бід мене вони тримали в таємниці. Найкраще срібло вони тягли до скарбниці назад. По-друге, погане срібло ми плавили в тиглях і ще туди додавали домішок, міді там, олова. По-третє, з оцього фальшивого срібла ми карбували підробну монету — польські півгроші та литовські динарії. Псованою монетою німці забезпечували своїх купців та потаємно переплавляли в землі литовські й лядські. А з тих земель вигрібали добру монету. Можу тобі сказати, брате, що найщиріше срібло лежить не в чеській скарбниці, а в башті Мальборка! І, хоч вони розбиті, у них є чим відкупитись і чим звестися. Гроші — кров для держави! І взагалі, все вирішують дві речі — зброя і гроші! Тільки шляхта та бояри не вміють і не хочуть управлятись із грішми. Це не їх тями, виходить, справа! Але й купець та лихвар беззахисні перед мечем і шаблею. Тому тільки влада короля, бо він і над зброєю, і над грошима стоїть, є справжня сила. Бо влада — це володіння мечем і монетою! Скажу тобі — бачив я людей розумних, сміливих і спритних водночас. Бони могли б володіти державою. Але!… Але, щоб мати владу, ще потрібна кров і помазання. Бач, як багато треба, щоб мати владу? Бо є здатних людей немало, та кожному чогось не вистачає. А головне — золота! Зо-ло-та! Бо за золото можна все! А ті кляті ченці-архимники ще й золотом там чаклували та шахрайствували! Тільки мене до золота не допускали! Гай, гай, якби вони знали той сарацинський секрет, то мене б там і згноїли в башті! Та дзуськи! Я наче про золото й не думаю. Клепаю із зливків срібла листи для карбування. І витримав. Першим з’явився чернець у каптурі й повів мене до своєї кімнати. У нього в кімнаті затишно, охайно — всі стіни в поличках із сувоями та книгами. Бій мене до трапези запрошує — і знов на столі копчені язики й ковбаси копчені, вино біле у карафці зеленого венеційського скла. Хліб житній. Я вдаю, ніби такий вдячний за багате пригощення, а сам думаю: «Ах ти ж німецька шкуро! Сів би ти до київського столу, коли там зима й на Василя свиней колять! І кров’яна ковбаса, і-печеня, і ковбик! А ти б скуштував наш окіст!» Німець при трапезі й питає мене:

— Ти казав, що у твоєму Києві є люди княжої крові, але бідні й не при владі. Чи не збрехав?

— Ні. Був у нас князь Іван. Він мав кілька сіл під Білою Церквою. У нього кров ще від справжніх київських князів.

— Його вбито при Ворсклі татарами.

— У нього є двоє небожів позашлюбних.

— Байстрюки нам не потрібні! Син базарної повії може сказати, що він син барона. І часом це правда!

Я не розгубився і зразу йому виклав дурні балачки, що колись чув на базарі в корчмі.

— Ті обоє байстрюки ще

1 ... 54 55 56 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закляття відьмака», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Закляття відьмака"